Читати книгу - "У карнавалі історії. Свідчення, Леонід Плющ"

суміш чого завгодно, але з виразним фашистським акцентом (набагато пізніше подібні ідеї розвивали в «Молодой гвардии» та «Нашем современнике» євразійці та інші націонал-більшовики). Ледве вмовив (чи дійсно так?) його порвати з ними зв’язки — провокатори. Але, судячи з деталей, провокація була широко закроєна. А може, то сам Андропич? Тепер, коли ми дещо знаємо з кухні «революції» в Румунії, в Югославії, двох перемог Єльцина над путчистами, я не переконаний, що в цій групі не були задіяні і високі особи з ДБ. Якщо й нині я не зовсім певен, чи морально про це розповідати (давав слово), то в ті часи було ще просто неможливо. Здається, все-таки розповів, здається, Світличному (москвичам у той час вже не довіряв, бо конспірація в них була жахлива. У Москві лише П. Якір знав моє найсекретніше псевдо «Лоза». Заходжу, щойно з потяга. П’янка, маса людей. І стукачі тут. Пєтя з радістю кидається до мене: «А! Лоза приїхав!»). На користь ДБ-провок’ації свідчить те, що попри погану конспірацію, так цю групу ніколи й не викрили. Щоправда, взагалі не «спрацювала». Чи, може, спрацювала? Спрацює?

Моральні проблеми виникали і через національне питання.

Якось я написав статтю про кримськотатарську проблему. Показав її молодому кримському татаринові. Той прочитав і… образився. Я, щоб не повторювати звороту «кримськотатарський народ», замінював його словами «кримці», «кримчаки» й «татари». Виявилося, що кримчаками називають євреїв, які з давніх-давен живуть у Криму. А слово «татари» також для кримців неприємне: вони не хочуть, щоб їх плутали з казанськими татарами (кримці ближчі до узбеків, ніж до казанських татар). Та сама проблема з українцями. В умовах радянського «інтернаціоналізму» багатьом українцям неприємно, що їх плутають з росіянами (це роблять і на Заході, називаючи всіх з Радянського Союзу «росіянами»). Якби не атмосфера державного шовінізму, то така плутанина не викликала б хворобливої реакції. І російські демократи мали б про це пам’ятати.

Проте клички й назви — це те, що на поверхні проблеми. У глибині лежать історичні чвари, соціальні непорозуміння, нетерпимість до несхожого і особливі умови існування націй в СРСР. І в цих умовах, коли зустрічаєш, наприклад, негідника-єврея чи кримського татарина, то дуже важко дати йому відсіч: у нього за спиною страждання народу, а в мене — формальна належність до гнобителів (коли бачиш мерзотника-росіянина, то тобі начебто набагато легше: ти з пригніченої нації). І якщо ти публічно скажеш євреєві-негіднику, що він негідник, то деякі твої співвітчизники почують у твоїх словах: «Ах ти ж, морда жидівська!»

Антисемітизм — це не лише породження історії, не лише сліпий національний та соціальний протест, не лише «козел відпущення», а й особлива настанова до чужого.

У мене був знайомий інтеліґент-єврей. Якось він висловив мені свої погляди про робітників. Вони брудні, вони корисливі, вони злодії і т. п. Я спробував йому заперечити. І тоді посипались «факти». Як часто буває в таких випадках, він не брехав, він розповідав те, що бачив, але чомусь багато з його фактів мені не траплялись. Він бачив крізь особливий фільтр, з певної позиції.

Я сказав, що він — типовий антисеміт. Той образився: він же ж сам єврей. Довелось пояснювати, що його бачення, його факти, його логіка і ставлення до чужих людей — антисемітські. У нього робітники — це лише «козел відпущення», Сатана.

Познайомився я з одним молодим поетом. Є талант, ерудиція. Монархіст. Дивно було побачити в нас, у СРСР живого монархіста та ще й молодого.

Багато з ним сперечалися, і він став… демократом. Познайомився з кримськими татарами, дуже співчував їм. Через півроку поїхав працювати в Узбекистан. Коли він повернувся до Києва, то я почув від нього, що узбеки — «звірята», брудні, некультурні, що «ми, росіяни принесли їм культуру, а вони нам не дякують». Потім він сказав, Що я надто наївно ставлюся до татар. Він, мовляв, бачив декількох інтелігентних татар, русифікованих, і тому почав їм співчувати. А кримські татари насправді пригноблюють узбеків. («„3вірят“, — поправив я. — Дивно, що ти забув про невдячність „звірят“ і став про них піклуватись»). Татари — спекулянти, торгаші. Вони захоплюють усі кращі місця. Вони користолюбні.

Я і його назвав антисемітом. Образився. Неприємно все-таки інтелігентній людині почути — антисеміт.

— Але ти й сам не помітив, як приписав татарам всі антисемітські характеристики євреїв. Чому ж не пускають татар у Крим? Там же вони нікого не гнобитимуть — якщо вони й справді когось зараз гноблять.

Наш приятель Олександр Фельдман (не плутати з тогочасним лідером київських сіоністів, потім головним редактором ізраїльського російськомовного часопису «Сіон» Аліком Фельдманом) переклав з польської статтю Сартра про єврейське питання. Ця стаття мене дуже зацікавила своїм незвичайним підходом до проблеми. Але мені видавалось, що Сартр не досить глибоко розглянув соціальні корені антисемітизму. Другий недолік — те, що Сартр, розвінчуючи антисемітський міф про єврея, створює міф про антисеміта як Сатану. Я бачив багато антисемітів. Це були звичайні люди, із звичайними чеснотами і вадами, дияволів серед них я не бачив. Дехто може зробити євреям яку завгодно пакість, не маючи до них патологічної ненависті. Якщо вони й «дияволи», то не їхній голос вирішальний у політиці переслідування євреїв у СРСР.

Сартр вказав на цікаву закономірність підсвідомого антисемітизму. Хтось, навіть демократ, розповідаючи про якогось негідника, додає до характеристики: єврей.

І це справді трапляється постійно.

— Іванов вкрав три кілограми м’яса. Він — єврей.

— Іванов — чесна людина. У нього мати єврейка.

І в негативній, і в позитивній характеристиці єврейство завжди підкреслюється. У першому випадку як узагальнення, у другому як виняток з правила.

Подібний демократ образився б за таке тлумачення його «обмовки», але ж чомусь ніколи не згадують, що Іванов — українець, росіянин і т. д. Національність росіянина в офіційній пропаганді згадується лише тоді, коли хвалять. Українця — якщо він «бандерівець» або якщо він висловився за дружбу з російським народом.

Дуже-дуже рідко можна почути від націоналіста-русофоба:

— Він же росіянин (про негідника).

Або:

— Порядна людина, хоча й росіянин.

Я декілька разів ловив себе самого на тому, що, хвалячи людину, додавав: «єврей». У свідомості ж — бажання підкреслити в атмосфері антисемітизму, що євреї — гарні люди. Але в цьому — і подолання легенди про євреїв. А коли є подолання, то є і сама легенда в підсвідомості. І декого з моїх єврейських друзів ображало, коли я хвалив їх як євреїв, а не як самих по собі, як особистостей. І справді: у подібних