Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

5. Коли Ґальба, Отон і Вітелій змагалися за владу після смерті Нерона, Веспазіан також плекав надію на владу, яку йому ще до того вселило знамення. 2. На приміському помісті Флавіїв ріс древній дуб, присвячений Марсу, і тричі, як Веспазія народжувала, на його стовбурі щоразу виростали нові гілки — непомильні знаки майбутньої долі кожної дитини: перша — тонка і швидко засохла, і тому дівчинка не прожила й року, друга — могутня й велика, знаменувала велике щастя, а третя сама була як дерево. Тому-то кажуть, що батько Сабін, заручившись до того ж ворожінням, повідомив своїй матері, що у неї народився внук Цезар: вона ж у відповідь лише розсміялася, дивуючись, що сама ще при здоровому глузді, а син уже збожеволів. 3. Згодом, коли Веспазіан був едилом, Гай Цезар, дорікаючи йому незадовільною турботою про чистоту вулиць, наказав, щоб воїни наклали йому болота за пазуху сенаторської тоги: і тут знайшлися такі, що побачили в цьому передвістя, що вся республіка, знехтувана й покинута в громадянських заворушеннях, колись потрапить під його захист, наче за пазуху. 4. Одного разу, коли він снідав, якийсь бродячий пес приніс із роздоріжжя людську руку й кинув під стіл[757]. А ще, як обідав, до їдальні увірвався бик, що поблизу орав поле і вирвався з ярма: розігнавши слуг, раптово припав до його ніг, наче втомившись, і схилив шию. На помісті його діда, коли не було навіть натяку на бурю, впав кипарис, оголивши свій корінь, а наступного дня дерево стояло ще зеленіше й міцніше. 5. В Ахеї йому приснилося, що щастя його та його близьких прийде тоді, коли Неронові вирвуть зуба: і трапилося так, що наступного дня в атрій увійшов лікар і показав йому зуба, якого щойно вирвав. 6. В Юдеї, радячись в оракула бога Кармела, дістав підбадьорливішу відповідь — обіцянку здійснення всіх його задумів та планів, навіть найвідчайдушніших. Полонений знатного походження, Йосип, коли його заковували в кайдани, впевнено заявив, що невдовзі його звільнить той сам чоловік, але вже імператор. 7. Провіщення повідомляли також і з Рима: Неронові в останні дні уві сні було наказано відвезти священну колісницю Юпітера Величного Блаженного зі святилища у дім Веспазіана, і звідти — у цирк; за якийсь час, коли Ґальба увійшов на збори, щоб прийняти друге консульство, статуя Божественного Юлія сама розвернулася на схід; а перед початком битви при Бетриакові на очах у всіх почали битися два орли, і коли один з них переміг, то зі сходу надлетів третій та вигнав переможця.

6. Однак сам не брався щось робити, незважаючи на підтримку і наполягання близьких, аж поки дочекався несподіваної підтримки зовсім сторонніх та віддалених людей. 2. Військо в Моезії відправило по дві тисячі з кожного із трьох легіонів на допомогу Отонові: вони вже по дорозі довідалися, що Отон програв і наклав на себе руки; та воїни, не довіряючи чуткам, все ж дійшли до Аквилеї. Там, користуючись нагодою і відсутністю керівництва, почали грабувати все, що зустрічали: але побоюючись, що при поверненні їх чекатиме кара, спало їм на думку вибрати і проголосити нового імператора, оскільки вважали, що зовсім не є гіршими, аніж іспанські воїни, що вибрали Ґальбу, або преторіанці, що вибрали Отона, чи германське військо, що вибрало Вітелія. 3. Тому перебрали імена кожного консульського легата, скільки їх було по різних місцях, але усіх відкинули з тієї чи іншої причини. Тоді воїни з третього легіону, який перевели з Сирії в Моезію якраз перед смертю Нерона, почали вихваляти Веспазіана — всі їх підтримали і тут же написали його ім’я на всіх знаменах. Але того разу справа затихла, і воїни на деякий час повернулися до покори. Згодом, коли все це набуло розголосу, Тиберій Александр, префект Єгипту, перший вишикував легіони до присяги на вірність Веспазіанові у липневі календи, і цей день вважається першим днем його панування. Згодом, п’ятого дня до липневих ід, військо в Юдеї присягнуло безпосередньо перед Веспазіаном. 4. Початкові цієї справи сприяв також один лист померлого вже Отона до Веспазіана, чи то справжній, чи несправжній, у якому була остання воля загиблого — помститися за нього та врятувати республіку. Водночас розійшовся поголос, що Вітелій після своєї перемоги збирався змінити зимові стоянки легіонів та перенести легіони з Германії на схід, на безпечнішу та легшу службу. Окрім того, допомогли Веспазіанові Ліціній Муціан, один з керівників провінцій, та Вологез, парфійський цар — перший, забувши про ворожнечу та заздрість, яка на той час була вже зовсім відкритою, надав сирійське військо, а другий — сорок тисяч лучників.

7. Тож розпочавши громадянську війну, вислав полководців з військами в Італію, а сам подався до Александрії, щоб тримати під контролем Єгипет[758]. Тут, розпустивши всіх своїх, зайшов до храму Серапида, щоб ворожінням дізнатися, наскільки міцна його влада. Після багатьох молитовних обіцянок богові оглянувся й побачив свого вільновідпущеника Василіда, що за місцевим звичаєм підносив йому гілки, вінки і хліб, хоча й знав, що його ніхто не впустив би, і довший час вже не міг ходити через ревматизм, та й сам був далеко. Тут же отримав листа, що сповіщав про поразку Вітелієвих військ при Кремоні та про загибель його самого у Римі. 2. Можна сказати, що Веспазіанові, нежданому й новому імператорові, бракувало гідності й величності, але він швидко набув цього. Якось, коли сидів у суді, прийшли до нього два прості чоловіки, один сліпий, а другий кривий, і почали просити, аби він їх оздоровив, — про це уві сні розповів їм Серапид: відновиться зір, якщо послинить очі, оздоровиться нога, якщо зволить торкнутися її п’ятою[759]. 3. Оскільки зовсім не вірив, що це допоможе, не хотів навіть пробувати, та друзі почали вмовляти його, і він привселюдно спробував зцілити одного й другого: як не дивно, усе вдалося. Тоді ж, за скеруванням пророків, на святому місці в Аркадії біля Тегеї викопали стародавні амфори, на яких було зображення, що дуже нагадувало Веспазіана.

8. Повернувшись до міста підбадьорений і овіяний славою, відсвяткував