Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

тріумф над юдеями. Окрім попереднього, був ще вісім разів консулом, а згодом і цензором. Протягом усього часу, що перебував на цих посадах, першим своїм завданням бачив повернути міцність ослаблій та знедоленій республіці, а згодом і красу. 2. Воїни, хто загордившись перемогою, хто гніваючись на безчестя, дійшли до цілковитої розпусти й наглості; провінції, вільні міста та й навіть деякі царства ворогували між собою. Тому він звільнив чимало Вітелієвих воїнів, багатьох покарав, а тим, хто доклався до перемоги, не дав нічого понад міру, та й належні винагороди роздав пізніше. 3. Не пропускав жодної нагоди поправити дисципліну: один юнак, пахнучи дорогою олією, прийшов до нього подякувати за підвищення на службі — Веспазіан, огидливо відвернувшись від нього, промовив з докором: “Волів би я, щоб ти пахнув часником”, і відкликав підвищення. Коли моряки, що пішки ходили до Рима почергово то з Остії, то з Путеол[760], просили видавати їм якісь гроші на взуття, то наче недостатньо було відправити їх без відповіді, наказав надалі ходити їм босоніж, і відтоді вони так і ходять. 4. Позбавив незалежності Ахею, Лікію, Родос, Візантій, Самос, а також Трахійську Килікію і Комагену, якими до того часу керували царі, та надав їм статус провінцій. У Каппадокії через часті наскоки варварів поставив додаткові легіони, а замість римського вершника призначив там намісником консуляра. 5. Місто вже давно було спотворене згорілими і розваленими будинками: він дозволяв будь-кому займати і забудовувати порожні квартали, якщо власники цього не робили. Сам взявся за відбудову Капітолію[761], перший власноруч почав розчищати завали та виносити уламки на своїй спині; відновив три тисячі мідних таблиць, що розплавилися під час пожежі, по всіх усюдах відшуковуючи їх копії: це було унікальне і давнє зібрання постанов сенату та рішень народу про союзи, угоди та окремі привілеї, що надавалися громадянам, заледве не від заснування міста.

9. Взявся також і за новобудови: храм Миру поблизу форуму, храм Божественного Клавдія на Делійському пагорбі, будівництво якого розпочала ще Агриппіна і який Нерон зруйнував майже дощенту, і врешті — амфітеатр майже посеред міста[762], який задумував ще Август, як він довідався. 2. Вичистив та доповнив найвищі ордени, що сильно зменшилися через незліченні вбивства і виродилися через довге зневажання, реформувавши для цього сенат і вершників, усунувши негідних і добравши найдостойніших з італіків та провінціалів. А щоб запевнити, що всі ордени розрізняються не так вільностями, як достойністю, він, розглядаючи якось сварку сенатора і римського вершника, сказав, що сенаторам не слід вдаватися до лайки, але відповідати на лайку треба[763].

10. У судах назбиралася незліченна кількість справ — затягнулися давні через перерву в судочинстві[764], а позаяк часи були неспокійні, то надійшли й нові. Тому він вибрав жеребкуванням тих, що відповідали за повернення втраченого протягом війни майна і вирішували справи, що належали центумвірам[765]. Наказав розглядати ці справи позачергово і так зменшити їх кількість, адже для вирішення їх усіх могло не вистачити життя спірним сторонам.

11. Розпуста й розкошування процвітали — ніхто їх не стримував. Тому він переконав сенат видати декрет — вважати рабинею жінку, що віддалася рабові; та щоб лихварі не стягали борги з синів, що не вийшли з-під батьківської опіки, навіть після смерті батьків.

12. У всьому іншому був поміркований та милостивий від початку і аж до кінця панування: своє попереднє незнатне походження ніколи не приховував, а навіть навпаки — часто пишався ним. Дехто намагався вивести начала роду Флавіїв аж до засновників Реате і супутників Геркулеса, могила якого й досі стоїть на Святій дорозі, — він сміявся просто їм у вічі. Настільки був далеким від прагнення гарно виглядати, що в день тріумфу, вимучений повільною та втомливою процесією, не стримався і випалив: “Ось так і мучся, — захотів тріумфу, старий дурень, наче данину своїм предкам, чи наче сам колись про нього мріяв”. Владу трибуна[766] і титул “батька батьківщини” прийняв значно пізніше, а від звичаю обшукувати вранішніх привітальників[767] відмовився ще під час громадянської війни.

13. Вольності друзів, саркастичність адвокатів та зверхність філософів сприймав надзвичайно стримано. Незважаючи на те, що Ліциній Муціан, чоловік, відомий своєю непорядністю, гордячись своїми заслугами, зневажливо ставився до Веспазіана, він жодного разу не дорікнув йому привселюдно, а лише скаржачись їх спільному другові, додав: “Я ж усе-таки чоловік”[768]. Коли Сальвій Ліберал, захищаючи багатого підсудного, наважився сказати: “Що ж Цезареві з того, якщо Гіпарх має сто мільйонів?”, то похвалив його. Кінік Деметрій, вигнанець, зустрівши Веспазіана в дорозі, ані не встав, ані не удостоїв його привітанням, а тільки почав лаяти невідомо за що — той вдовольнився лише тим, що назвав його собакою[769].

14. Ніколи не випоминав і не мстився за образи та недоброзичливість: доньку Вітелія, свого ворога, блискуче видав заміж, надавши придане і будинок. Коли він потрапив у немилість при дворі Нерона і він переляканий запитав, що йому робити і куди тепер податися, один із двірничих, виставивши його, наказав іти на всі чотири сторони[770]. Але коли згодом той сам чоловік вимолював у нього прощення, Веспазіан обмежився тим, що відповів йому приблизно так само. Підозра чи страх ніколи не спонукали його вбити когось: навіть коли друзі перестерігали його, що слід остерігатися Метія Помпузіана, бо в народі ходять чутки, що він має імператорський гороскоп, Веспазіан зробив його натомість консулом, сподіваючись, що він пам’ятатиме про таке добродійство.

15. Ніколи не було покарано невинного — хіба що за відсутності Веспазіана, чи без його відома, чи проти його волі, чи у нього за спиною. Гельвідій Приск лише один привітав його як звичайного чоловіка, коли той повертався з Сирії, а також у своїх преторських едиктах не назвав його титулів і не згадав про нього, все ж Веспазіан розсердився на нього тільки тоді, коли той принизив його в суперечці. Та й навіть після того, коли Веспазіан спочатку вислав його, а потім наказав убити, все ж різними способами намагався його врятувати, навіть послав, щоб відкликати вбивцю — і врятував би, якщо б не хибне повідомлення, що його вже вбито. Насправді ж, ніколи не радів з якогось убивства, та й часто горював і сумував над справедливо покараними.

16. Єдине, за що можна йому заслужено дорікати, це жадоба грошей. Не вдовольнившись тим, що відновив ті податки, які відмінив Ґальба, додав нові та ще більші, підняв побори з провінцій, а деякі навіть подвоїв; відкрито