Читати книгу - "Смарагдова книга, Керстін Гір"

— І що нам спаде на думку якийсь блискучий план, — сказала я. — Годі тут стовбичити! Ми ж поспішаємо.　

— П’ятнадцять хвилин і ні хвилини більше! — оголосив Ґідеон.　

Він присів перед хронографом на покривалі на моріжку посеред Гайд-парку, неподалік від галереї «Серпентайн» та озера з мостом. Попри те що день заповідався так само теплий і весняний, як і вчора, але все одно віяло холодом, а трава вкрилася росою. Повз нас пробігали спортсмени, гуляли люди з собаками і дехто допитливо обзирав нашу компанію.　

— Але п’ятнадцять хвилин — це замало! — сказала я, зав’язуючи на стегнах дурнувату сітку, що підтримувала мою сукню, щоб вона стояла рівнесенько і не замітала землю. Саме через цю «сукнепідставку» сьогодні мені довелося тягнути з собою важезну сумку, а не наплічник.　

— А що, як він запізниться? — Або й узагалі не прийде. Потайки я боялася цього найбільше. — У вісімнадцятому столітті годинники напевно були не такі точні.　

— Тоді йому не пощастило, — пробурчав Ґідеон. — Це божевільна ідея в будь-якому разі. І треба ж це робити саме сьогодні!　

— Тут я з ним згоден, — мляво підтакнув Ксемеріус. Він заліз у сумку, склав голову на лапи і широко позіхнув. — Розбудіть мене, коли повернетеся. Бо нині вранці я щось рано встав. — І за мить звідти долинуло хропіння.　

Леслі обережно надягла на мене сукню через голову. Це було те саме вбрання з блакитними квіточками, яке мадам Россіні вибрала мені для першої зустрічі з графом і яке відтоді висіло в моїй шафі.　

— Справу з Джеймсом можна вирішити й пізніше. Для нього все одно це буде той самий день і час, тож нема різниці, коли ти його відвідаєш. — Вона взялася защібати гачки в мене на спині.　

— Те саме стосується і переданого листа, — заперечила я. — Можна було й не робити цього сьогодні. Наприклад, Ґідеон міг би стрибнути туди у вівторок або у серпні наступного року — все сталося б так само. Ото хіба що леді Тілні не подбала б про все.　

— Мені завжди голова обертом іде, коли я чую від тебе такі фрази, — поскаржився Рафаель.　

— Я просто хочу це залагодити, перш ніж ми побачимося з Люсі й Полом наступного разу, — сказав Ґідеон. — Це ж неважко зрозуміти.　

— А я теж хочу це залагодити з Джеймсом, — мовила я і, вже драматичніше, правила далі: — Якщо з нами щось трапиться, ми знатимемо, що бодай врятували його життя!　

— А ви справді хочете прямо зараз зникнути, а потім з’явитися отут привселюдно? — запитав Рафаель. — Вам не здається, що завтра ви потрапите в усі газети, а журналісти захочуть взяти у вас інтерв’ю?　

Леслі похитала головою й відрубала:　

— Маячня! Ми далеченько від дороги, до того ж вас не буде лише кілька хвилин. Єдині, хто остовпіє, це собаки. — Ксемеріус враз захропів інакше. — Але пам’ятайте: щоб стрибнути назад, вам треба стояти в тому самому місці, де ви приземлитеся, — продовжувала Леслі. — Позначте це місце ось цими гарними черевиками, — вона простягнула мені черевики Рафаеля і жваво посміхнулася. — Це так весело! Я б робила це щодня!　

— А от я б не робив, — сказав Рафаель, мигцем зиркнувши на свої шкарпетки, потупцяв на місці й подивився на дорогу. — Мої нерви напружені. Раніше, у метро, я був упевнений, що нас переслідують. А Вартові цілком логічно могли б нишком спостерігати за кожним нашим кроком. І якщо хтось такий раптом з’явиться тут і захоче відібрати в нас хронограф, я ж навіть не зможу врізати йому ногою, бо стою тут у самих шкарпетках.　

— Він трохи параноїк, — прошепотіла мені Леслі.　

— Я все чув, — буркнув Рафаель. — І це неправда, просто я… обережний.　

— Не можу повірити, що я справді це роблю, — мовив Ґідеон і напнув собі на спину наплічник Леслі, куди перед тим поклав усе для щеплення. — Це порушує усі дванадцять Золотих правил одночасно. Давай, Ґвен, ти перша.　

Я стала навколішки поруч із ним і посміхнулася. Він відмовився стрибати в зеленому шматті вісімнадцятого століття, хоча я намагалася втовкмачити йому, що Джеймс злякається, угледівши нас у звичайному одязі. Чи гірше того — він не сприйме нас серйозно.　

— Спасибі, що робиш це заради мене, — промовила я і встромила палець в отвір під рубіном.　

— Та годі вже, — буркнув Ґідеон, а потім його обличчя роз чинилося перед моїми очима. Коли я знову побачила його чітко, то зрозуміла, що стою в купі мокрого листя й каштанів. Я підвелася і поклала черевики Рафаеля точно на те місце, де опинилася.　

Дощ лив як з відра, навколо не було ані лялечки. Тільки самотня білочка шаснула на дерево і допитливо позирала на нас звідти.　

Ґідеон приземлився поруч і озирнувся навсібіч.　

— Ну що ж… — зітхнув він, витираючи з обличчя краплі дощу. — Я б сказав, це ідеальна погода для щеплення проти віспи.　

— Давай сховаємося в цій купі листя, — запропонувала я і, вхопивши його за руку, мерщій потягнула за собою.　

Він пручався.　

— Але ми маємо лише десять хвилин, — нагадав він. — І якщо за цей час він не з’явиться, ми повернемося назад до черевиків Рафаеля.　

— Гаразд, — кивнула я.　

На цей час уже стояв міст через вужчу частину озера, хай і геть не такий, яким його знала я. На повороті заторохкотів ридван. З іншого боку до нас бадьоро наближався самотній вершник. На попелястому жеребці.　

— Це він! — вигукнула я і схвильовано йому замахала. — Джеймсе! Я тут!　

— Може, він тебе не бачить? — загадався Ґідеон.　

Джеймс, на якому було пальто з кількома окремими комірцями і щось на кшталт ріжкатого капелюха, з якого стікав цівками дощ, зупинив коня за кілька метрів од нас. Його очі пильно оглянули моє мокре волосся до плечей та просочений дощем одяг, а потім він так само обдивився і Ґідеона.　

— Ви торгуєте кіньми? — недовірливо запитав він, поки Ґідеон порпався в наплічнику Леслі.

— Ні, він — лікар! — сказала я. — Принаймні скоро ним стане. — Я побачила, що Джеймсові очі зупинилися на наплічнику. Там значився напис «Hello Kitty must die»[67] — Ох, Джеймсе, я так тішуся, що ти прийшов, — заторохтіла я. — У таку негоду, та й взагалі — я не все сказала вчора на балу. Словом, я хочу захистити тебе від однієї хвороби, яку ти підхопиш наступного року і від якої, на жаль, ти помреш. Твоя хвороба називається віспа, або ряба смерть, як на неї ще кажуть. Я призабула, від кого ти вхопиш ту заразу, але