Читати книгу - "Життя Степана Бандери: тероризм, фашизм, геноцид, культ, Гжегож Россолінськи-Лібі"

як євреїв зігнали у гетто. Вдень 12 серпня 1941р., за словами жінки-свідка, яка вижила і втратила своїх родичів під час цієї бійні, «дві вантажівки українських поліцейських і вбивць гестапо в’їхали в містечко [Горохів] на Волині. Через кілька хвилин вся українська молодь, яка, ймовірно, підготувалася заздалегідь, зголосилася їм допомагати. Усього за якихось дві години близько 300 осіб, зокрема й дітей 14 років, схопили на вулицях або вигнали з їхніх осель. Надмірну старанність та енергію, ганебну поведінку, яку демонструвала українська молодь у пошуку та затриманні євреїв, не зможуть описати ніякі слова.

У насильницькому вигнанні євреїв зі своїх осель німці участі не брали. Це з чистою совістю зробили наші українські сусіди, які жили поруч з євреями протягом поколінь. Гімназисти, сини народу вбивць, витягували з домівок своїх товаришів-євреїв. За кілька хвилин сусіди, які багато років жили поруч з євреями, стали хижаками, що полюють на них. Протягом короткого часу невинних жертв, серед них були мій чоловік, мій брат і мій зять, зібрали у дворі міліцейського відділку та утримували там протягом декількох годин.

Тим часом групу людей привели до парку, де їм наказали викопати велику яму. Як тільки справу завершили, — невинних жертв почали групами приводити до цього місця. Люди не знали, що на них чекає. Українська міліція добре впоралася зі своїм завданням. Нікому з безвинних жертв не вдалося втекти. Розстрілювали жертв німецькі вбивці, що для цього пройшли спеціальний вишкіл. О шостій годині вечора все закінчилося»[1221].

Однак у деяких місцях українська поліція не тільки конвоювала євреїв, а й брала участь у розстрілах. 6 вересня 1941р. в Радомишлі зондеркоманда 4а вбила 1107 євреїв середнього віку, а українська поліція, яка допомагали їй, самостійно розстріляла 561 єврея молодого віку[1222]. На допиті в НКВС в липні 1944р. Яків Островський заявив: під час двох розстрілів було знищено 3 300 євреїв. З них 1 800 осіб убили німці, а 1500 осіб — українська поліція[1223]. За словами Станіслава Блажевського, український поліцейський Андрій Добровольський (з с. Малі Садки на Волині) хвалився, що він особисто убив 300 євреїв[1224]. Йоахім Мінцер у своєму щоденнику 1943 р. писав, що «страти в тюремному дворі» виконували «головним чином українські поліцейські». Він встановив, що одним зі старанних каральників був якийсь Бандровський, який «любив розстрілювати євреїв просто на вулиці»[1225].

З червня 1941р. по літо 1943 р. українські міліціонери (згодом — українські поліцейські) стали свідками того, як за відносно короткий час було знищено цілу етнічну групу. Деякі з них застосували ці знання на практиці, коли навесні 1943 р., відгукнувшись на заклик ОУН(б), стали до лав УПА[1226]. За спостереженнями представника польської Армії Крайової, у березні 1943 р. матеріальне становище українських поліцейських Волині значно покращилось, що він пояснював їхньою участю в акціях масового винищення євреїв; також зазначалось, що один український поліцейський тими днями наспівував пісню зі словами «ми покінчили з євреями, тепер настала черга поляків».

ОУН(б) 1942 року

У квітні 1942 р. відбулася II Конференція ОУН(б). У цей час лідери ОУН(б) вважали, що на сході німці виграють війну проти СРСР, але на заході — програють союзникам. За цих обставин вони сподівалися, що нацисти змінять свою думку і дозволять створити українську державу (на чолі з Бандерою та Стецьком). На офіційному рівні оунівці, однак, дистанціювалися від німців, адже не хотіли ставити під загрозу свої можливі відносини із союзниками[1227]. Керівництво ОУН(б) заявило, що воно не має наміру «брати участь в насильницьких акціях проти євреїв, щоб не стати сліпим знаряддям в чужих руках». Проте в тій же резолюції було заявлено, що ОУН(б) розглядає «євреїв як знаряддя російського більшовицького імперіялізму», з чого випливає, що свого ставлення до євреїв ця організація не змінила[1228]. Інші документи ОУН(б) 1942 р. також це підтверджують. В одній листівці ОУН(б) йшлося: «Ми хочемо працювати на себе, а не на Москву, на євреїв, німців чи інших чужинців»[1229].

1942 р. нацисти вважали ОУН(б) «переважно антинімецькою нелегальною організацією»[1230]. У листівках, поширених у Полтаві того ж року, ОУН(б) оголосила про свій намір створити українську армію, яка боротиметься проти вермахту[1231]. У вересні 1942р. у Горохівському р-ні Волині німці виявили прикріплену до комори листівку, у якій українців закликали позбутися німців (текст був за підписом Бандери)[1232].

У 1941–1942 рр. гестапо заарештувало низку провідних членів ОУН(б), деяких з них відправило до концтаборів, однак такі заходи не тільки не зруйнували організацію, але й не мали на неї істотного впливу[1233]. ОУН(б) швидко відновила сили за рахунок новобранців. Бандера, легендарний Провідник руху, не зник з кола діячів ОУН(б), незважаючи на те, що з липня 1941р. німці утримували його в Берліні. Так, у той самий час новобранці ОУН(б), вишикувавшись під портретами Бандери та Коновальця (по обидва боки від тризубця та жовто-блакитних й червоно-чорних прапорів), й надалі присягали іменами Степана Бандери та Христа, героїв ОУН та діячів минулих років української історії (зокрема, Богдана Хмельницького)[1234].

Готуючись 1942 р. до першої річниці Акту проголошення 30 червня 1941р., ОУН(б) підкреслювала, що вона хоче «зв’язувати Народ міцніш з Організацією і з її Провідником, Степаном Бандерою». Для цього діячі ОУН(б) виступали перед населенням та влаштовували церковні служби[1235]. Портрети Бандери і Стецька надрукували на першій сторінці Бюлетеня ОУН(б) за червень-липень 1942р.[1236] У квітні 1942 р. німці заарештували групу членів ОУН(б). Нацисти охарактеризували їх як молодих людей без певного роду занять і таких, які поширювали серед селян націоналістичну пропаганду й мали при собі «релігійні медальйони і тексти шовіністичних молитов», а також «прапори з написом Heil Hitler!»[1237].

Масове насильство УПА й «демократизація»

На конференції (у листопаді 1942 р.), а потім на нараді (у грудні 1942 р.) ОУН(б) ухвалила рішення про створення армії. Перші військові підрозділи були сформовані в лютому 1943 р. на Волині, де ОУН(б) очолював Дмитро Клячківський (Клим Савур). Спочатку ОУН(б) назвала свою армію Українське Визвольне Військо (УВВ), але після квітня-травня 1943 р. загальноприйнятою стала назва Українська Повстанська Армія (УПА, іл.167). Цю назву раніше використовувала армія Тараса Бульби-Боровця, який ніколи не визнавав державу ОУН(б), проголошену 30 червня 1941р. Після того як ОУН(б) взяла назву УПА, Бульба-Боровець надав своїм підрозділам нове ім’я — Українська Народно-Революційна Армія (УНРА). Водночас ОУН(б) тероризувала Бульбу-Боровця та його військо, внаслідок