Читати книгу - "Талановиті, Рита Бергер"

— Той хлопчик ніколи тут не жив.

— Справді? Якесь ім’я досі зазначено на поштовій скринці. Деякий Лорі Глейді, якщо не помиляюся.

Флоріан випускає з себе позіхання.

— Ніколи не любив це скорочення.

— Я помітив, дитино, — Флоренс штовхає його ліктем. — Їж, поки гаряче. Вдруге готувати я не збираюся.

Флоріан колупає виделкою.

— Ні, справді, як ви тут опинились?

Флоренс недовго мовчить, ковтаючи їжу, немов збирається з думками. Він точно підбирає слова, аби не бовкнути зайвого, а тоді стримано пояснює:

— Я приїхав першим потягом після того, як почув, що сталося. Спочатку зателефонувала Розелла, потім Агата. Коли я приїхав до Сенату, тебе там вже не було, а якийсь юнак на реєстраційному пункті радісно мені повідомив, що ти у повній безпеці з якоюсь Тильдою, і ви кудись з нею пішли. Ось це, — Флоренс робить жест рукою, обводячи будинок. — Єдине місце у Кроневі, прописане у твоєму файлі.

— Моєму файлі?

— Хочеш почитати його? — Флоренс дивиться на нього з-під лоба. — Там коментарі від твоїх попередніх опікунів та кілька згадок про шкільні олімпіади та наукові конкурси.

— Там написане щось цікаве?

Флоренс розмірковує над його словами.

— Тільки те, що ти відвідував заняття з шахів.

— Нічого собі, — приголомшено говорить Флоріан. — Я навіть не думав, що вони так серйозно підійшли до цього.

— Керівники? — перепитує Флоренс, і хлопець киває. — Вони виконали все згідно бривійського закону. По-своєму, але дотримуючись найголовніших аспектів.

Це наводить Флоріана на інші думки, які він тримав у собі від самого початку.

Флоренс забирає з його рук спорожнілу тарілку та спускається вниз.

— Чому ви погодилися? — питає Флоріан гучніше за потрібне, і голова Флоренса висовується з-за кухонного кутка. — Ви — найголовніша людина у Бривії. Чхати на те, що за законом ви підпорядковуєтесь керівництву, усі знають, що ви з верхівкою давно не згодні. Ви могли відмовитися, пане.

Він потрапляє у ціль — невідому для нього, але знайому Флоренсові, тому що той зупиняється перед сходами. Довгий момент, в якому вони обидва застигають, затримавши повітря у грудях, настигає Флоріана надто швидко. Флоренс піднімає до нього голову.

— Я не роблю це з твоїх інтересів, — говорить він. — Я не роблю це зі своїх інтересів.

Флоріан піднімається на ноги, вкидаючи руки:

— Навіщо тоді це все? Я… Я дійсно не розумію, і я постійно думаю про це, і це зводить мене з розуму, тому що я не розумію!

Він мусив бачити своє обличчя очима Флоренса — бліде, гостре, втомлене, позбавлене дитячої безпосередності. Флоріан не думає про те, як виглядає — злість розливається венами, гаряча, як полум’я.

Флоренс неемоційно спостерігає за ним. Тоді Флоріан відчуває сором. Пані Дженна вже б усіма словами пожурила його за галас, який він влаштував, та зачинила б його вдома на кілька днів. Він би знайшов можливість вилізти через вікно та повернутися в час, звичайно ж, та це не змінює…

Нічого це не змінює.

Він падає на сходи і закриває голову руками. Він злий — ані на Флоренса, ані на керівників, ані на пані Дженну та її попередниць.

Він злий на самого себе.

— Вибачте, — тихіше говорить він, набравши повітря у груди. — Я не хотів кричати.

Флоренс знизує плечима.

— Я тобі ніхто, — нагадує чоловік. — Кричи, якщо хочеш.

І Флоріан дозволяє гніву піти. Ненадовго. Він ніколи не забуде про нього, ніколи, але відпустить на короткий момент.

— Коли ми маємо повернутися до Кваршату?

— Найближчий потяг за три години, — Флоренс киває на кімнату. — Іди відпочинь ще трохи.

Флоріан не сперечається та піднімається на ноги, тюпаючи до кімнати. Він майже доходить, застигаючи в проході, коли Флоренс наостанок звертається до нього.

— Флоріане? — чоловік чекає, поки Флоріане озирнеться. Він зазирає хлопцю у самі очі, немов намагається передати усе без слів, а тоді нарешті говорить: — Я роблю це для людей. Я роблю це для Бривії.

Чи не нагадування — усе це робиться лише з однією метою, усі страждання надходять з однієї причини, люди втрачають себе через…

Тильда сказала те ж саме. Перший закон Талановитих — захищати державу. Другий, неписаний, але завжди достовірний та залізний — захищати Винахідників. Не керівника централійського відділу, не пані Президентку, навіть не Володарку Символів.

Винахідників.

І Флоренс, як і інші Талановиті, має на меті те ж саме.

***

Наступного разу Флоріан приїздить до Кронева за два дні. Флоренс їде з ним, і Флоріан намагається не відволікати чоловіка від розрахування формул в записнику, натомість забившись під вікно всю поїздку. Він не радий виходити на кронійський вокзал, не радий повертатись до стін Сенату, не радий бачитись з іншими людьми. Утім, сама пані Роттет наполягає на його присутності.