Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

Аруза, побачивши його з валізою, як у мандрівного крамаря, з капелюхом у руці, скинутим для привітання, мимоволі аж скрикнула. З досади чи хвилювання? Вона познайомила його з подружкою Белщьєю, сусідкою й повірницею: дівчата саме розмовляли про нього. На вокзал Фадул поніс із собою образ дівчини в блакитно-білій формі.

На перерві Аруза почала виливати душу в улюбленому куточку під манговими деревами. Белінья слухала, але допомогти не могла. Зате інша пансіонерка, Аута Роза, бідова й хитра другокурсниця, порадила закоханій дівчині, як спекатися обранця її батька. Вона бачила його внизу: простакуватий, прокурений гевал, цілковита протилежність випещеному бакалаврові, за яким сохла Аруза і який сохнув за Арузою.

На цей ризикований крок Аута Роза штовхала її з усією відвертістю. Доведеться зібрати всю свою мужність, кинути виклик рідним і суспільству. Ця Аута Роза, за словами черниці Ани де Жезус, яка вилучила її таємне листування, була справжня сатана в спідниці. Замкнута на сім запорів за високими мурами колежу, вона зуміла не тільки листуватися з коханим, поетом Жозе Жуліо Калазансом, а й нишком сходитися з ним. Інакше як би зміг редактор і видавець «Грапіунської газети» в передаваних через Белінью посланнях так яскраво й безсоромно описати тіло студентки, звичайно заховане під блакитно-білою формою? Прочитавши палкі послання, черниця Ана де Жезус згрішила подвійно: одно — що прочитала, а друге — що засунула їх під матрац, не показавши матері ігумені. Бона симпатизувала учениці: дівчина відчайдушна й легковажна, але серце в неї золоте. Черниця Ана де Жезус до постригу теж була молода й кохала.

Аута Роза вміла нав’язувати свою волю: Аруза зачаровано слухала її сатанинські поради.

7

У самотині Великої Пастки Фадул Абдала брав Арузу Скаф щоночі, добровільно чи силою, уві сні чи наяву.

8

Зваживши всі за і проти, Фадул урешті наважився: треба їхати в Ільєус і женитись, — коли це раптом у Велику Пастку дорогою до фазенди Санта-Маріана завітав полковник Робустіано де Араужо. Він зупинився у старого Жеріно, начальника кабрів, приставлених охороняти склад сухого какао, потім верхи навідався до Фадулової крамниці. Полковник приїхав з дорученням від його ільєуського друга Алваро Фарії — той завсідник барів, гральних домів і кабаре завжди знав усі міські новини. Він просив полковника розповісти Фадулові про весілля дочки Жаміла Скафа.

Як, Арузи? Два місяці тому її ще ніхто не сватав, а^нині таке хапливе весілля? Полковник Робустіано де Араужо промовистим жестом склав руки перед животом.

Вагітна? Коли ще нема, то скоро буде приплід, подейкують злі язики. Аруза й доктор Епітасіо Насименто, вільний бакалавр, не побоялися сліз дони Жордани та гніву Жаміла. Молодий адвокат щойно приплив з Баїї, збирається зробити швидку кар’єру і, певно, таки доб’ється свого.

Жаміл Скаф, людина ділова, поспішив з весіллям, щоб дочка встигла похизуватися перед вівтарем фатою і флердоранжем. Бо якщо зволікати, живіт надто округлиться, доказав зі сміхом полковник. Дружками будуть Белінья і Аута Роза.

Фадул вислухав новину мовчки. Почекав, поки на дорозі зникне полковників кінь, а тоді вилаявся спересердя: касамабук-шармутуа!

Жусара Рамос Рабат, вдова й спадкоємниця Каліла Рабата, приїжджає до Великої Пастки

1

Фадул Абдала познайомився з Жусарою Рамос Рабат, удовою і спадкоємницею Каліла Рабата, на ярмарку в Такарасі: він саме торгував двох віслюків, щоб перевозити у Велику Пастку товари і їздити верхи. Вибрав найкращих, оглянув їх зуби й ноги, як навчав капітан Натаріо да Фонсека, і, не втримавшись від спокуси поторгуватися, став указувати Мануелу да Лапі на уявний гандж, ганити явні достоїнства.

— Бійтеся Бога, сеу Фаду! Накиньте трошки!

— Ані вінтема!

Жусара була, як то кажуть, молодичка хоч куди, мала чим покрасуватися: кабокла кольору міді, шкіра так і лисніє на сонці. Побачивши, як вона пробралася між лошицями й жеребчиками, зупинилася і втупилася в нього, Фадул похолов, торг одразу припинився, покупцеві стало не до віслюків. Мануел да Лапа, щоб не зостатися на бобах, теж не став торгуватися далі.

— Ви Фадул Абдала? — озвалась вона й засміялася різким, дикуватим сміхом, ніби брязнули бубонці.

Очі її сяяли, зате сміх бринів якось неприродно: здавалося, ще мить — і Жусара зомліє. Кожен, хто зустрічав її вперше, ладен був грудьми стати на її захист: безвинна ягниця, така безпорадна, а насправді віроломство, підступи, пастки. Фадул її теж ще не знав.

Неслухняною рукою турок стягнув з голови капелюха і ґречно вклонився. А очі так і бігали вгору-вниз: що там ховається під одежею? Удівство Жусари одразу видно з переливчастих темних тонів спідниці для верхової їзди, шовкової блузки, шалі, накинутої на волосся, щоб уберегтись від пилюки. Вона носила похмуру жалобу, проте очі її палали, губи пломеніли карміном — хоч би слід сльозинки чи туги. Небіжчик давно оплаканий, годі ридати. Життєві соки буяють, уся вона — млість і сласність, обіцянки й бажання на ярмарковому сонці. У руці нагай із срібним пужалном; чуттєвий, напіврозтулений рот і бездоганно рівні білі зуби — тільки що, покусають.

— Багато чула про вас. — Від кого й що саме, вона не сказала, ніби натякаючи на якусь таємницю. — Мене звати Жусара. Ви Каліла Рабата, власника «Східного дому», знали?

Під квітчастою шаллю в неї Фадул угледів червону троянду; квітка була застромлена за вухо. Це відкриття схвилювало його. Звідки взялася ця кабокла? З лісових нетрів, де воюють між собою курибоки, з циганського кочового табору? Яка змішалася кров, щоб народився цей сфінкс, з’явилося це диво?

— Знав. Але не особисто. Про його смерть я чув.

— Я його вдова. На жаль, за прилавком стояти я не здатна.

Простягла нагай і торкнулася ним грудей велетня — зухвала дівка й безвинна ягниця.

— Будете в Ітабуні, заходьте в гості. Покажу вам крамницю. Мені потрібна допомога: на жаль, удова — ділова жінка — для всіх дивина.

Повернулася й пішла до свого білого коня, якого тримав за повід служник. Ідучи, вона рвучко зірвала з голови шаль. Водоспад темного волосся — темнішого за спідницю для верхової їзди, за шовкову блузку, за мережива й шлярки — заструмував по спині аж до пояса. Фадул ковтнув слину, очі його вражено округлились. Жусара, з допомогою служника, встромила ногу в стремено, скочила на коня і вмостилася в жіночому сідлі. Напівобернулася до турка — кивок на прощання. За хвилину її