Читати книгу - "Том 11"

Галичина

Лілея моя, де еси? Хочу тобі написати, та не люблю, як лист довго іде або довго лежить. Маюся тут на здоров’я ліпше, певне, зовсім поправлюсь за місяць. Чи застану тебе ще вдома, як приїду в кінці августа? Де буде на той час п. Крив[инюк]? Чому пе пишете ніхто?

A rivederci 208.

Леся

154. ДО О. 10. КОБИЛЯНСЬКОЇ

29 липня 1901 р. Буркут 29.VII 1901,

Буркут, пошта Жаб’б

Ой, хтось комусь не велів листа написати, мусить писати картку, і то хутенько, поки пошта не втекла! Хтось і с а м сказав би те, про що його тепер просять, і більше сказав би, хтось знає, що хтось міг би сказати. О, вже ж хтось скаже! Хтось так робить [...] без кінця. Якби тут хтось був, ходив би тут на золоті гори, тут є золоті гори. Комусь тут добре, дуже спокійно, ніхто його не мучить,— йому все було краще по сей бік кордону, ніж по той бік, хоч там і нібито рідніший край... Хтось напише хутко багато. Хтось дуже лінивий, але до когось писати не буде лінуватись. Хтось когось любить [...]. Чорненькому поклін і побратимові. П. Квітка комусь кланяється.

Хтось

Магурі поклін.

29 липня 1901 р. Буркут Буркут (пошта Жаб’є), 29.VII 1901

Високоповажаний добродію!

Посилаю оце скілька віршів і прошу не друкувати їх всі на купу, чогось я сього не люблю, а так, щоб «Ритми» йшли окремо, «Хвилини» теж окремо, рівно ж і «Легенди», все в різних числах, аби не обридати занадто людям моїми творами. «Одержиму» все-таки ще притримаю; розправа про драми — mea culpa — ще не перекладена, але таки буде перекладена; коли? — Quand un Breton dit qu’il viendra, il viendra, mais quand — ne demandez pas...1

Чи не будете ласкаві розпорядити, аби мені остатнє число «Вісника» прислали в Буркут — я тут, напевне, до кінця серпня пробуду, хотіла б мати «Вісник», поки тут, бо, може, на Україні трудніше буде здобути.

Прошу сказати п. Гнатюкові, що п. Квітка нагадує про брідську адресу, просить не забути і не гаятись. Притім просить поздоровити Вас і п. Гнатюка з родиною. Від мене прошу сказати, що сьогодні ми бачили тут далеко страшнішу гадину, ніж вловлена в Криворівні,— тутешня була Kreuzotter2. Якби не гадюки, то Буркут був би ідеальним місцем пробування для мене, не скажу раєм, бо в раю теж були гадюки (змій), отже, рай не був би теж ідеальним для мене.

Коли ж Ви сюди на рибу?

Моє щире вітання Вашій дружині і родинам Гнатюків та Волянських.

З глибоким поважанням J1. Косач

156. ДО О. Ю. КОБИЛЯИСЬКОЇ

1 серпня 1901 р. Буркут Буркут, п[ошта] Жаб’є, 1.VIII 1901

Хтось комусь пише нарешті таки навсправжки, а не тими картками, що все здаються комусь не справжніми листами, а сурогатами листів. Ой, якби-то тут були ми так — «хтось та ще хтось», як у Чернівцях, то б то було славно! "Але що вже казати...

1 Коли бретонець каже, що прийде, то він прийде, але коли — пе питайте (франц.).—Ред.

2 Чорна гадюка (нім.).— Ред.

Ну, хтось спише свою одіссею з Черніведь до Бурку-та. З Чернівців до ВижниЦі — нічого особливого, тільки спека і тіснота в вагоні. У Вижниці гарні гори і привітні люди. Мешкала я у гі. Москви (потім і п. Квітка вибрався до них), робили ми чимало проходів, раз заїхали високо на гору Німчич і бачили звідти при заході сонця щось таке гарне і срібне, як мрія,— кажуть, що зветься Росто-ки, але я думаю, що то ніяк не зветься і що його вже тепер там нема, бо щось такого може показатись тільки раз і зникнути, а вже якби хто вдруге хотів би те саме побачити, то не знайшов би. Був хтось у Бобикевичів, пані йому більше сподобалась, як пан, а найбільше сподобалась мала Дуньця; зрештою когось там дуже гречно приймали, згадували когось і казали комусь кланятись. Було комусь у Вижниці не зле, але все ж хтось під кінець став іритуватись, бо дощі трохи обридали і листа з Буркута жадного не було, а їхати без звістки було страшно, бо люди казали, що всі помешкання в Б[уркуті] зайняті і прийдеться «під смереков ночувати» (з огляду на дощ воно не завжди вигідно, хоча й досить поетично). В тому чеканні (і в дощах) минув тиждень, аж, нарешті, прийшла картка з Б[уркута], що помешкання нема до 1 серпня, однак хтось і пан Квітка зважили таки їхати з тим, щоб хоч у Жаб’їм чекати 1 серпня, бо ніяково було сидіти «в гостях» без кінця, але по дорозі, в Кутах, отримали телеграму, що помешкання єсть (правда, одно, для когось, де хтось і тепер мешкає, а п. Квітка все ще міститься «провізорично» то в сій, то в тій хаті), і поїхали далі вже спокійніше; до Яворова їхалося дуже добре. В Косові комусь не дуже сподобалось, а в Яворові дуже, якось там дуже симпатично і мило. Всі Окуневські (дві панни і батько,— братів не було) теж казали когось поздоровити. Ольга 0[куневська] стала значно ліпше грати і сама стала куди цікавіша, ніж була в Києві. Хотіли ми було за годину-дві їхати далі, бо фіакр не хтів чекати, але 0[куневські] не хтіли того слухати, отже, ми приплатили фіакрові лишнє та й зостались через ніч і не жалували, бо дуже приємно перейшов нам той час. Другого дня стали ми в Ясеневі Горішньому, Маркес показав нам дорогу до Криворівні (з буслят бачили тільки одно, Вільгельма, він щось хорує, а Рейпгольд цілий день в лісі, і його ніхто не бачить), там пас прийняли Волянські теж дуже добре та ще й потім дали нам до Буркута цілу пачку книжок, переважно етнографічних (п. Квітка, зобачивши у них велику масу українських] книжок, розпалився великою Жадністю і все просив, що бачив, а я певна, що він з того і сотої частки не перечитає). Натурально, бачили ми там Франків і Гнатюків. Згадували теж і про когось, Франко дуже хвалив чиєсь «Під голим небом», тільки казав, що там «тих ідіотів забагато», взагалі