Читати книгу - "Том 11"

Леся

150. ДО А. МОСКВИ

22 липня 1901 р. Криворівня 22.VII 1901. Криворівня

Шановна добродійкої

Доїхали-сьмо добре і без неприємностів, тільки мусили трохи доплатити за перестанок в Яворові.

Здоровлю щиро і ще раз дякую за привіт. П[ан] Квітка кланяється.

З поважанням Л. Косач

151. ДО О. Ю. КОБИЛЯНСЬКОЇ

23 липня 1901 р. Жаб*в 23.VII 1901. Жаб’е

Хтось писав з Яворова мало, бо не мав енергії і тепер ще не має багато, але все ж. В Яворові ми дуже добре провели час, п. Ольга нам досить грала (грає далеко ліпше, ніж було в Києві), і було так привітно та мило, як хтось любить. Казала п. Ольга, що їде до Відня в серпні чи в вересні, а зрештою напише комусь про те сама. В Яворові були ми півдня і один ранок (ну, і ніч між тим, звичайно), більше не могли через фіакра. В Криво-рівні були стільки само, а там теж було добре. Франко казав, що напише передмову до німецького] видання українських] нов[ел], тільки мусите йому спис речей послати.

Хтось напише з Буркута (там буде завтра), а тепер немає більше місця. Хтось комусь і п. Володимирові] і чорненькому посилає привіт. Паси! Па!

Хтось

25 липня 1901 р. Буркут —. Буркут

Любий папа!

Вчора я доїхала сюди в полудні, але не писала, бо раз, "що була втомлена, а друге, що все одно лист не пішов би,— тут пошта йде не щодня, а тричі на тиждень (через се правильності великої в листах від мене не жди і не дивуйся, коли часом лист ітиме довгенько). Сьогодні півдня була я досить втомлена, мені здавалось навіть, що гірше, ніж вчора, але от тепер уже втома пройшла, а вкупі з нею і кашель минув (рано був збільшився), та й одразу втома все-таки була менша, ніж у мене звичайне буває і ніж можна було сподіватись після такої досить довгої дороги кіньми. Правда, що їхала я з великою еко номією сили, години 3—5 на день, не більше, половина дороги була дуже добра, половина (вище в гори) не так-то, але зовсім поганої було мало. Все-таки добре, що я рушила в дорогу пізніше, бо тепер погода встановилась і нігде дощ не мочив, і холодно не було, та й тут тепер найкраща пора. Не холодно і не гаряче, так, як у нас в початку іюня, навіть те нагадує іюнь, що тут саме почались позюмки ], цвітуть дзвоники і кашка, ледве почалась косовиця. Вдень дуже тепло, і ми всі вбираємось по-літньому, а ввечері, хто гуляє, то вже надіває осіннє, але гулять можна, бо туману нема і не мокро. Повітря тут замітно інакше, ніж в долині (я таке тільки раз в Криму на Ерікліку почувала), якесь прозоре і легке, але не різке. Я тут чогось краще бачу і дальше. Добре тут те, що куряви зовсім нема, бо нема вулиці, а стежки тільки і всього одна проїжджа дорога, та й по тій мало хто їздить, бо тут людей мало, тут всього чотири домики в лісі. Один такий завбільшки, як дім в Зеленому Гаю, а три менші. Я живу в меншому, в домі у лісничого, де, крім мене, ще є одна гіані приїжджа, а то лісничий з жінкою і дитиною та й більш нікого. Всі чотири домики близько один від одного, так що люди всі в п’ять мінут збираються до спільного стола. їдять тут всі вкупі (table d’hote207), хто

чотири, хто п’ять раз на день, я буду їсти п’ять раз, бо тут се не трудно, коли бути багато надворі. Тут єсть натуральна залізна шипуча вода, досить добра на смак, але я ще не дуже її п’ю, бо не знаю, як і скільки її пити (тим часом сьогодні взяла з неї ванну), а завтра піду до доктора, то буду знати. Доктор тут не «казенний», а незалежний, сам приїжджий, і се краще, бо такому можна більше вірити,— йому нема інтересу в тім, чи хто тут буде жити і пити воду, чи ні. Приїжджі тут все більше русини з Галичини і з Буковини, всі живуть дуже в згоді один з одним і, як видно, не скучають, обстановка привітна і не больнична, та й не курортна в тім смислі, що тут кожний може одягатись, як хоче, і нема до показувати шик, хоч би хто й хотів, бо нема жадної «музики», «курзала» і т. і., хіба що гойдалка та Kegelbahn 1 нагадують якусь дачну культуру, більш нічого. Тепер я пипгу в самій «натуральній» обстановці, в лісі (за 50 шагів від моєї хати), під величезною смерекою, і навколо самі тільки дерева та папороть, птиці співають, Черемош шумить, а з ним навперейми шумить отой залізний потік, що то, власне, Буркутом зветься. Якби не сей шум, було б зовсім тихо, людей не чуть, вітру нема (він тут рідко буває, гори не пускають). Як я тут не поправлюсь, то вже не знаю, якого мені клімату треба. Той доктор, що тепер сюди з сім’єю приїхав, вибрав се місце, перебувавши перед тим в різних курортах тутешніх і заграничних, і знаходить, що тут клімат рівніше, ніж в більшості швейцарських санаторій, бо високість положення самої колонії така сама (1000 ж), але там близькість снігових вершин занадто понижає температуру, а тут снігу нема (хіба трохи на Чорній горі, але то ще досить далеко звідси).

Врешті побачу, як буде мені тут, якби недобре, то втечу, але думаю, що буде добре, на те більше похоже.

Тепер годі писати, бо вже темніє. Напишу другий лист до мами, а тим часом ти сей перешли, бо не знаю, як довго йтиме лист мій до Гадяча, може, в Києва пересланий раніше прийде.

П[ан] Квітка тобі кланяється; ти не бійся, що він тут, він ще мені помагав багато в дорозі, не тільки що не заважав; в Швейцарію не поїхав, бо не стало грошей — просто.

Бувай здоров, цілую тебе міцно. Пиши частіше; страх давно не маю звісток.

Твоя Леся

153. ДО 0. П. КОСАЧ (сестри)

Між 25 і ЗО липня 1901 р. Буркут Буркут