Читати книгу - "Зібрання творів, Амброз Бірс"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Якщо не бажаєте відповісти на запитання, – сердито відрубав я, – то так і скажіть. Натомість ви ухиляєтеся від відповіді. Ви ж добре розумієте, що коли я кажу «машина», то маю на увазі не людину, а щось нею створене й кероване.
– Якщо тільки це «щось» не керує людиною, – докинув Моксон, рвучко звівся й підійшов до вікна, за яким усе потонуло в чорноті грозового вечора. За якусь хвилину він обернувся до мене й, усміхнувшись, сказав:
– Пробачте, я й не гадав ухилятися. Як на мене, автор цієї словникової статті несвідомо навів аргумент, що спонукає до роздумів і придасться в нашій дискусії. Мені легко дати пряму відповідь на ваше запитання. Так, я вважаю, що машина думає про роботу, яку виконує.
Еге ж, справді пряма відповідь. Вона не задовольнила мене, а тільки утвердила в побоюванні, що завзята робота в механічній майстерні не на користь Моксонові. Я знав, наприклад, що він потерпає від безсоння, а це не жарт. Невже ця недуга затьмарила розум моєму приятелю? На той час його відповідь підтверджувала таке припущення. Мабуть, нині я припустив би щось інше. Але тоді я був молодий, а до благ, у яких не відмовлено юності, належить невігластво. Запалившись цим могутнім стимулом суперечити, я спитав:
– Скажіть, будь ласка, чим же вона думає, не маючи мозку?
Цього разу Моксон недовго розмірковував і відповів, за своєю улюбленою звичкою, запитанням на запитання:
– А чим думає рослина, не маючи мозку?
– Ого, то рослини теж належать до мислителів! Я б не проти почути хоч якісь їхні філософські висновки. Не вимагаю засновків.
– Напевно, про ці висновки можна судити з їхньої поведінки, – відповів він, не зважаючи на мою дурнувату іронію. – Не стану наводити вам прикладу соромливої мімози, деяких комахоїдних рослин і тих квітів, у яких тичинки схиляються й струшують пилок на бджолу, щоб вона допомогла запліднити далеких коханок. Візьміть до уваги ось що. У своєму саду я посадив на відкритому місці виноградну лозу, а коли вона прийнялася, увіткнув кілочок за крок-два від неї. Лоза зразу ж потяглася до кілочка, а за кілька днів, коли вже от-от дотяглася, я його переставив. Круто повернувши, вона знову пустилася до цієї опори. Я кілька разів повторив цей маневр. Зрештою лоза, неначе знеохотившись, облишила погоню й уже не зважала на спроби збити її з пантелику. Поповзла до деревця, що росло трохи віддалік, і невдовзі видерлася на нього.
Корені евкаліпта неймовірно подовжуються в пошуку вологи. Один відомий садівник розповів, як такий корінь проник у стару дренажну трубу й повз, аж поки наткнувся на кам’яну стіну. Тоді він виліз із труби, поліз угору по стіні й знайшов місце, в якому з неї випав камінь. Відтак корінь пробрався крізь діру, спустився по стіні з того боку, відшукав свою трубу, забрався в неї й поповз далі.
– І про що це свідчить?
– Невже ви не можете збагнути значення цих випадків? Вони свідчать про те, що рослини мають свідомість і думають.
– Хай так. І що з того? Ми ж говоримо не про рослини, а про машини. Ті зроблені з металу, а якщо й з дерева, то не живого, а мертвого. По-вашому, нежива природа теж здатна мислити?
– А як інакше ви поясните, наприклад, явище кристалізації?
– Ніяк.
– І не зможете пояснити, якщо не визнаєте того, що вам хочеться заперечувати. Маю на увазі спільні дії складових частин кристала, узгоджені на розумній основі. Солдати шикуються в шеренгу або каре – ви називаєте це свідомою дією. Дикі гуси летять правильним клином – ви говорите про інстинкт. А коли однорідні атоми чи молекули якоїсь соли, вільно рухаючись у розчині, організуються в геометрично правильні тіла; або ж коли дрібненькі краплинки води, замерзаючи, утворюють собою симетричні прекрасні сніжинки, вам нічого сказати. Ви навіть не спромоглися придумати якесь учене слово, щоб приховати ваше войовниче неуцтво.
Моксон говорив натхненно й палко, як ніколи. Щойно замовк – у сусідній кімнаті, яку він звав механічною майстернею й нікого в неї не впускав, щось ляснуло, наче долонею по столі. Почувши це, мій приятель занепокоївся, підвівся і поспішив до майстерні. Дуже дивно, там же не мало б нікого бути. Перейнятий дружньою турботою (безперечно, з домішкою неприпустимої цікавості), я напружено прислухався. Радий зізнатися, що таки не приклав вуха до замкової шпарини. У майстерні лунали якісь безладні звуки чи то боротьби, чи то бійки, дрижала підлога. Було чути важке дихання і хрипкий шепіт: «Щоб тебе дідько вхопив!» Тоді все стихло, й невдовзі з’явився Моксон, винувато усміхаючись.
– Даруйте, що я вас так раптово покинув. У мене там машина знервувалася й розбушувалася.
Втупившись у його ліву щоку, перетяту чотирма кривавими подряпинами, я спитав:
– А чи не варто підстригти їй нігті?
Марною була ця насмішка. Пропустивши її повз вуха, він сів на свій стілець і повів далі перерваний монолог, ніби нічого й не сталося.
– Звичайно ж, ви не згідні з теоретиками (не варто називати їхніх імен вам, начитаному й ерудованому), які навчають, що вся матерія наділена свідомістю, що кожний атом – це істота, яка живе, відчуває й мислить. А я згоден. Немає мертвої, інертної матерії. Усякий її різновид живий, повний сили – як динамічної, так і потенціальної, чутливий до таких самих сил у довкіллі й сприйнятливий до впливу делікатніших сил вищого порядку, притаманних високоорганізованим тілам – зокрема й людині. Формуючи з матерії знаряддя для власних потреб, людина передає їй частку інтелекту й волі, і ця частка збільшується пропорційно до рівня досконалості машини та складності дорученого їй завдання.
Чи не траплялося вам на очі те визначення життя, яке подав Герберт Спенсер? Я читав цього філософа років тридцять тому, й, можливо, відтоді він якось переінакшив це визначення, але донині його формулювання видається мені вичерпним: ні додати, ні відняти. Воно, як вважаю, не тільки найкраще, але й єдино можливе. «Життя, – каже він, – це певне поєднання різнорідних змін, що відбуваються як одночасно, так і послідовно, відповідно до зовнішнього буття і його наслідків».
– Це визначає явище, – зауважив я, – але не вказує на його причину.
– Кожне визначення тільки для того й служить, – відповів він. – Як твердить Мілл1, ми знаємо про причину тільки те, що вона передує якійсь події. Про наслідок знаємо тільки
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Зібрання творів, Амброз Бірс», після закриття браузера.