Читати книгу - "Назавжди, Уляся Смольська"

          - Дякую за гостинність, - допивши каву, Леон підвівся. – Вже пізня година. Пора й честь знати, як говориться.

          - Було приємно познайомитись, – посміхаючись, промовила мама.

          - Навзаєм, – він галантно наклонився, цілуючи їй руку.

          - Богдане, – він простягнув руку татові. – Доброї ночі.

          - Леонід, – промовив тато й потис руку. – Дякую, тобі також.

          - Я проведу тебе, – сказала я і вийшла з ним в коридор.

          Леон одягнувся, підійшов до мене і ніжно поцілував. Я підвелася навшпиньки і запитала його на вухо:

          - Що ти сказав татові, що він весь час був таким спокійним?

          - Правду, – стиха промовив Леон. – Що ти мій Всесвіт. Єдина, заради кого я живу. Ніхто не змусить мене розірвати стосунки з тобою.