Читати книгу - "Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Олег підвівся й пішов налити собі ще чаю. Його руки тремтіли.
— І до всього, у неї забрали її дитину. Це не по-людськи!
— У кінці липня ми дізналися, — сказав адвокат, — що дитина два місяці була в годувальниці в Абітібі. Та дама вважає, що потім його віддали у ясла.
— У ясла? Що це? — захвилювався українець.
— Місце, куди віддають незаконних немовлят в очікуванні усиновлення.
— Сподіваюсь, його ще не всиновили, — стурбовано мовив Олег.
— Точно — ні. Влада, що ним опікується, має дочекатися завершення процесу і рішення присяжних, щоб вирішити його долю.
— Зі свого боку я впевнений, що Олена не убивця, — заявив Олег. — Я знаю її ще відтоді, коли вона була підлітком. Вона завжди була чуйною дівчинкою. Пригадую, вона відмовлялася розчавити павука, а воліла випустити його надвір, на свободу. Така справжня людина не могла закохатися у вбивцю.
— Шкода, що ви не належите до присяжних, — сказав адвокат, — мені б знадобилися люди, які думають, як ви. Та доки ті дванадцятеро людей не винесли вердикт, зберігаймо надію. Ніколи не знати, у який бік хитнуться ваги правосуддя.
Адвокат потиснув руку Олегу і вийшов.
Сідаючи в карету, що чекала на нього перед будинком, правник попросив кучера їхати на Мон-Руаяль. Арман Ляпуент любив приходити на цю гору, щоб під неосяжним зоряним небом поміркувати над процесами, у яких брав участь, — стара звичка ще з часів, коли починав кар’єру. І саме там, на найвищій точці Монреаля, у ньому з’являлося натхнення, яке приводило до перемог.
Понеділок, 2 жовтня 1916 року
Сидячи в сусідній із залою засідань кімнаті, Александр Лявальєр чекав, коли за ним прийдуть. Дивно, але вперше після свого арешту він прокинувся, відчувши себе вільним, захоплений почуттями й емоціями, які його супроводжували. Він хотів встати й співати, як він робив раніше. Відчуття присутності поруч Олени та їхнього сина було таким сильним, що, готуючись їхати до Палацу правосуддя, Алексадр спіймав себе на тому, що мугикав любовну пісеньку.
Коли прийшов адвокат, Александр був майже щасливим, чим дуже його здивував.
— Я завжди радію, коли бачу вас таким безтурботним. — заявив він. — У мене є дещо важливе повідомити вам.
— Хороша новина, я переконаний.
— Олена в Монреалі. Вона прибула вчора і відразу здалася поліції.
Здивований, Александр звів догори брови, спочатку розгубився, а тоді посміхнувся.
— Вам може видатися дивним, та сьогодні від самого ранку в мене було відчуття, що вона тут, поруч зі мною, — сказав він. — Мені хотілося, щоб її оминули ті негаразди, які переживаю я, та, як бачу, її почуття привели її до власних висновків. Олена приїхала боротися поруч зі мною. І це мене не дивує, бо вона справжня й щира. Сподіваймося, що вона не шкодуватиме про таке своє рішення.
— Щоб там не трапилося, будьте певні, що вона зробила правильний вибір, — запевнив його адвокат. — Якщо Олена справді така, як ви казали, вона ніколи не була б щасливою, весь час тікаючи від своїх обов’язків.
— Ви маєте рацію, — погодився Александр. — Ви точно побачите її раніше від мене, тож скажіть, що я кохаю її.
— Зроблю, обіцяю. Тепер маємо йти на засідання. Не варто змушувати тих месьє чекати.
Через таку новину Александр цього дня був неуважним на слуханнях. Його кохана Олена повернулася й готова поряд із ним прийняти виклик. Найбільшим його бажанням було обійняти її, відчути лагідний дотик її шкіри, поцілувати... і, нарешті, познайомитися зі своїм сином. Та реальність процесу наздогнала його. Треба було ще багато подолати, перш ніж його мрії здійсняться.
31
Монреаль, 2 жовтня 1916 року
Сонячний промінь вимальовував арабески на металевому столі, за яким сиділа Олена. Вказівним пальцем вона неуважно обводила контури світла. У Віль-Марі люди жили далеко від війни і, на відміну від мешканців Амоса, чию ксенофобію загострила присутність в’язнів-ворогів за кілька миль від їхніх домівок, не виказували до неї жодної ворожості. Кюре Ляфорс зустрів її з повагою. Навіть дізнавшись хто вона і чому прийшла до нього, його ставлення до неї не змінилося.
— Ми не судді вам, — запевнив він.
Він люб’язно запропонував їй лишитися в пресвітерській до наступного дня, коли вона у супроводі начальника поліції відправиться поїздом до Монреаля, щоб передати її в руки компетентним установам. Він і його покоївка розпитували про її життя, її країну, інструмент, що був із нею, і про її кар’єру скрипальки. Після вечері й на велике задоволення господарів вона погодилася заграти. Вікна були відчинені навстіж. Вражені її грою, кілька меломанів навіть зупинилися біля пресвітерської, щоб послухати. Вечір був теплим. Кюре Ляфорс запропонував їй виступити на галереї перед будинком, щоб усі парафіяни могли скористатися нагодою імпровізованого концерту. Після виступу її тепло вітали й ніхто не ставив запитань, з якої причини кюре запросив її. Навіть якщо люди й загадувалися над такими питаннями, то не виказували цього.
Тепер, сидячи в кімнаті для зустрічей у в’язниці, де її утримували, вона чекала на Олега. Повернення її вчителя й доказ його безсумнівної вірності повернули їй довіру до людей. Коли двері відчинилися і дверному отворі виник його силует, Олена завмерла на стільці, не в змозі поворухнутися. Олег став на коліна біля неї й узяв її руку.
— Дороге дитя, — мовив тихо, — яке жахливе зло я вам заподіяв, не бажаючи того.
Від цього такого знайомого голосу Олена нестримно заридала. Її сльози текли по щоках, а вона навіть не намагалася їх витерти. Олег ніжно дивився на неї, вона для нього лишалася підлітком, з якою він познайомився, коли їй було тринадцять років. Він простягнув носовичка. Олена незграбно витерла обличчя, і він пригорнув її до себе.
Охоронець у кінці зали спостерігав за ними, але не втручався. Від самого початку саги з убивством українського в’язня його дружиною, він читав про це всі статті в газетах. У нього в голові склався образ убивці, та ні на мить не уявляв на її місці оцю тендітну молоду жінку, що плакала в обіймах друга. Вона радше скидалася на п’ятнадцятирічного підлітка, у якої відібрали сім’ю, чим на злочинницю-утікачку. Її нещастя викликало швидше співчуття. А ще вона нагадувала йому його старшу доньку, батьківське серце підказувало йому, що не варто втручатися, щоб змусити чоловіка сісти по інший бік столу, як вимагали правила. У будь-якому разі обвинувачувана
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Скрипка «Спіріт Лейку», Клер Бержерон», після закриття браузера.
