Читати книгу - "Снігопад, Ніл Стівенсон"

Хіро з Чаком займають найближчу подобу кутового столика. Хіро підкликає офіціанта і тихенько замовляє келих «Фірмового», наполовину змішаного з безалкогольним напоєм. Таким чином Чак пробуде при тямі трохи довше, ніж за інших умов.

Розговорити його нескладно. Він — цілком типовий стариган з опальної президентської адміністрації, який вилетів звідти через скандал і решту життя поклав на пошук людей, готових його вислухати.

— Так, я два роки був президентом ТРеКК. І я досі вважаю себе президентом в екзилі.

Хіро намагається стриматись і не закотити під лоба очі. Здається, Чак це помічає.

— Добре, добре, це не так і багато. Але якийсь час ТРеКК був квітучим краєм, і донині багато хто мріє побачити, як ця країна знову з’явиться на мапі. Бачиш-но, нас ізвідти вигнало єдине... єдиний спосіб, яким ті маніяки могли захопити владу... то було просто, знаєш... — здається, йому забракло слів. — Ну як можна було чекати чогось подібного?

— Як вас вигнали? Громадянська війна?

— Там попервах було кілька повстань, але всі в далеких закутках Кодьяка, де ми ніколи й не мали влади. Але громадянської війни як такої не було. Бачиш, американцям подобався наш уряд, в американців була зброя, обладнання, інфраструктура. А Православці були просто зграєю патлатих мужиків, які жили десь під лісом.

— Православці?

— Російські православні. Спочатку вони були меншиною з меншин. Переважно індіанці — знаєш, тлінкіти і алеути, яких навернули ще росіяни сотні років тому. Але коли в Росії все пішло до сраки, вони поперли у самопальних човниках просто через Лінію зміни дат.

— Вони не хотіли конституційної демократії?

— Ні. Ніскілечки.

— А чого вони хотіли? Царя?

— Ні. Всі царисти — традиціоналісти, вони позалишалися в Росії. Православці, котрі припливли в ТРеКК, були проти всіх, їх навіть вигнали з Російської православної церкви.

— Чому?

— Бо вони йєрєтікі. Так росіяни вимовляють «єретики». Православці, що припливли в ТРеКК, сформували нову секту — православних П’ятидесятників. Вони були якось пов’язані з «Райськими брамами Преподобного Вейна». До нас постійно приїжджали срані техаські місіонери й зустрічалися з ними. Вони навіть не говорили, а постійно щось беленділи. Основна гілка Російської православної церкви вважала, що це справа рук диявола.

— І скільки цих російських православних П’ятидесятників приїхали у ТРеКК?

— Господи, та без ліку. Не менше п’ятдесяти тисяч.

— А скільки американців жило у ТРеКК?

— Близько ста тисяч.

— Тоді як Православці змогли вас захопити?

— Ну, одного ранку ми прокинулись, а посеред Урядової площі Нью-Вашинґтона, просто між трейлерами, в яких ми організували роботу уряду, стояв припаркований Airstream. Православці поночі затягли його на площу, а тоді зняли колеса, щоб його не можна було перевезти. Ми подумали, що це акція протесту. Сказали їм забрати фургон. Вони відмовились і виступили з російськомовною декларацією. Коли ми переклали ту чортівню, виявилося, що це був нам наказ — пакувати торби і валити звідти, передавши всю владу Православцям. Це вже було просто смішно. Тож ми підійшли до фургона, хотіли його зрушити — аж там на нас уже чекав Ґуров, з такою огидною усмішечкою на всю пику.

— Ґуров?

— Ага. Один із біженців, які перетнули Лінію дат із Радянського Союзу. Колишній генерал КДБ, який згодом став релігійним фанатиком. Він був кимось типу міністра оборони в новому уряді Православців. Так от, Ґуров відчиняє бічні двері фургона і показує нам, що там усередині.

— І що ж там було всередині?

— Ну, переважно купа обладнання — знаєш, портативний генератор, усіляке провіддя, контрольна панель і всяке таке. Але посеред трейлера на підлозі стояв великий чорний конус. За формою десь як ріжок морозива, тільки зо п’ять футів заввишки, гладенький і чорний. Я запитав, що то за фігня. А Ґуров мені й каже: це десятимегатонна воднева бомба, яку вони стирили з балістичної ракети. Стратегічна боєголовка. Ще є питання?

— І ви капітулювали.

— Інших варіантів не було.

— Ви не знаєте, звідки Православці взяли бомбу?

Чак Райтсон, авжеж, знає. Він глибоко вдихає, найглибше за весь вечір, тоді видихає, хитає головою, вдивляється у щось понад плечем Хіро. Кілька разів із задоволенням припадає до келиха.

— Була одна радянська ядерна субмарина. Керував нею Овчінніков. Він був віруючий, але не такий фанатик, як Православці. В тому сенсі, що якби він був фанатиком, то запустив би ракети ще з підводного човна, правильно?

— Мабуть.

— Треба бути психологічно стабільним. Що б це не означало. Коротше, коли в Росії все навернулося, він зрозумів, що володіє дуже небезпечною зброєю. Тож капітан вирішив усю свою команду зсадити на берег, а тоді затопити корабель у Maріанському жолобі. Навіки поховати зброю. Але якимось чином його переконали не топити субмарини, а допомогти групці Православців звалити на Аляску. Вони, і ще дофіга різних біженців, почали збиратися на убережжі Берінґової протоки, і умови в деяких таборах були препаскудні. Знаєш, в тих краях нічо’ й не росте. Люди мерли тисячами. Просто стояли на березі, дохли від голоду і чекали на корабель. Овчіннікова переконали використати корабель — дуже великий і дуже швидкий — для евакуації бідолашних біженців у ТРеКК.

Але, звісно, його тіпало від самої думки пустити на борт свого човна купу невідомих людей. Командири ядерних субмарин просто схиблені на питаннях безпеки, і геть не даремно. Тож вони запровадили дуже строгу систему допуску. Всі біженці, які потрапляли на корабель, мали проходити через металодетектори, а потім їх ще й оглядали. Протягом усього часу плавання до Аляски вони перебували під наглядом озброєних вартових. І от, був серед цих православців чувак на ім’я Ворон...

— Знаю такого.

— Так от, Ворон проник на човен.

— О Боже!

— Він якось пробрався на сибірський берег — певно, бляха, приплив на своєму каяку.

— Приплив?

— Так алеути плавають між островами.

— Ворон — алеут?

— Ага. Алеутський китобій. Ти знаєш, хто такі алеути?

— Ага. Мій батько знав одного в Японії. — У пам’яті Хіро поволі почали проявлятися давні батькові історії, тюремні байки, пробиваючись з якогось глибокого-преглибокого сховку.

— Алеути не просто плавають на каяках, вони ловлять хвилі. І навіть можуть перегнати пароплав.

— Я й не знав.

— Коротше, Ворон прибився до одного з тих таборів для біженців і видав себе за корінного сибіряка, деяких сибіряків від наших індіанців і не відрізниш. А