Читати книгу - "Мор, Михайло Андрусяк"

Мор обтер обличчя і тихо засміявся.

— Ти ще маєш силу боротися? Що ж, це робить нашу гру ще цікавішою. — Його очі світилися червоним, відображаючи весь той морок, що його переповнював. — Але сьогодні це твій кінець, Люціус. Як ти колись знищив моє життя, так і я зараз зітру твоє.

Люціус, не звертаючи уваги на біль, кричав, намагаючись прорватися до Мора, але сили покидали його. Його голос лунав у нічному небі, сповнений люті, болю і відчаю.

Мор повільно дістав кинжал, його обличчя освітлювала жахлива посмішка. Він нахилився до знесиленого Люціуса, який все ще намагався боротися, хоча тіло його вже було зломлене.

— Це за мою матір… — промовив Мор, заносячи кинжал. — Це за мій біль. — Перший удар кинджала вонзився в плече Люціуса. — Це за всі роки самотності. — Ще один удар, цього разу в груди.

Мор почав бити без зупину, його сміх лунав по всій залі, змішуючись з глухими ударами кинджала об тіло Люціуса. Кров бризкала на кам'яну підлогу, заливаючи її багряним кольором.

У цей момент двері лазарету з тріском розчинилися. На звуки криків і метушні прибігли мисливці на демонів, за ними — Елей та Холідей. З іншого боку коридору поспішала стража Форлеону. Всі вони застигли, побачивши сцену перед собою.

Люціус з останніх сил підняв голову і зустрів погляд Елея. У його очах вже не було болю, тільки прийняття.

— Люціус… — прошепотів Елей, коли побачив, як бездиханне тіло його наставника повільно падає на закривавлену землю.

— ДО БОЮ! — різко вигукнув Холідей, вириваючи свою косу і кинувшись вперед.

Мор піднявся, кинжал у його руці все ще капав кров’ю. Його обличчя було перекошене від задоволення, а очі світилися червоним. Він подивився на натовп мисливців і воїнів, які ринули на нього.

— Ви всі прийшли сюди, щоб стати частиною моєї історії. Хай почнеться ваш кінець! — Мор розкинув руки, і з темряви лазарету почали виходити монстри, ревучи і атакуючи мисливців.

Елей ринувся вперед, не звертаючи уваги на небезпеку. Його меч блискавкою промайнув у повітрі, відрубуючи голову одному з монстрів.

— Ти за все відповіси, виродку! — викрикнув він, його голос тремтів від болю і гніву.

Холідей і мисливці стали пліч-о-пліч, борючись проти монстрів, які насувалися хвилею. Але Мор стояв нерухомо, спостерігаючи за битвою, мов диригент, який насолоджується хаосом своєї симфонії.

— Ваша смерть — це лише початок, — прошепотів Мор, його голос лунав навіть крізь рев битви.

Монстри, оповиті темною магією, рухалися швидко і безжально. Їхні спотворені тіла, вкриті темними прожилками, випромінювали жахливу силу, яка здавалася нездоланною. Один з мисливців спробував нанести удар мечем, але монстр ухилився і з легкістю розірвав йому горло своїми довгими, як ножі, кігтями. Крик чоловіка наповнив повітря, змішуючись із дзвоном зброї та гарчанням.

— Тримайтеся разом! — вигукнув Холідей, відбиваючи атаку одразу двох монстрів. Його коса світилася небесним сяйвом, яке ледь пробивалося крізь густу темряву.

Елей стояв поруч із ним, захищаючи поранених мисливців. Його удари були точними і швидкими, але здавалося, що за кожного вбитого монстра з темряви з’являлося ще троє.

— Їх занадто багато! — закричав один із мисливців, відступаючи до стіни. Але не встиг він зробити й кроку назад, як величезний монстр із роззявленою пащею вчепився йому в плече і повалив на землю.

Мор спостерігав за битвою з віддаленого кута, його обличчя осявала хижа усмішка.

— Вони не мають шансів, — тихо промовив він сам до себе. — Це всього лише початок.

Холідей вдивлявся у натовп монстрів, які наступали. Він знав, що навіть їхня підготовка і досвід можуть не врятувати їх у цій ситуації. Але відступати було нікуди.

— Елею! — вигукнув він. — Зосередься на захисті. Ми повинні протриматися, поки зможемо знайти спосіб вибратися звідси!

Елей, незважаючи на втому, продовжував рубати ворогів. Його погляд упав на тіло Люціуса, яке все ще лежало неподалік. Гнів і горе вибухнули в його грудях, додаючи сил кожному удару.

Монстри продовжували наступати, і мисливці, один за одним, падали. Їхній опір був героїчним, але темрява переважала. Холідей зібрав залишки мисливців у коло, намагаючись зберегти порядок.

— Ми не можемо втратити тут усіх! — крикнув він. — Відступаємо!

Проте Мор лише посміхався, спостерігаючи, як його армія монстрів знищує всіх, хто насмілився встати йому на шляху.

Крики розривали нічну тишу, відлунюючи по замку Форлеону. Монстри, вкриті темними прожилками, люто рвали на шматки кожного, хто опинявся на їхньому шляху. Холідей, обтяжений смертями товаришів, прорвався до Елея, який вже захекано відбивався біля воріт.

— Хлопче, ми не втримаємося! Забирайся звідси! — вигукнув Холідей, розмахуючи своєю косою, якай світилася небесним світлом, мов маяк на тлі цієї темряви.

— Я не залишу тебе! Ми разом! — вигукнув Елей, відчайдушно відбиваючись від нападів.

Холідей зробив крок вперед, прикриваючи Елея, його погляд був сповнений залізної рішучості.

— Елею, ми обидва не втічемо. Але в тебе є шанс. Іди. Живи. Відплати за всіх нас.

Елей застиг, його серце рвалося навпіл. Як він міг залишити свого вчителя, людину, яка була йому батьком на полі бою? Але в голові раптово прозвучали слова Люціуса: "Навіть коли тобі честь і гордість не дають відступити, згадай, що мертвий ти нікому не допоможеш. Відступи, якщо можеш, і відплати за всіх."

Ці слова вдарили Елея, мов блискавка, розбиваючи його вагання.

— Ти ж повернешся, так? — запитав він, поглядом, сповненим сліз.

Холідей схопив його за плечі, стиснув так, ніби хотів передати всю свою силу і віру.

— Ти повинен вірити в себе, хлопче. Якщо я не повернуся, ти зробиш це за мене. Обіцяй мені.

Елей кивнув, його обличчя було залите слізьми.

— Я обіцяю.

Холідей розвернувся до натовпу монстрів, які вже оточували їх.