Читати книгу - "Загублена Валькірія, Кеті Рід"

Ас тим часом запустив пальці під бретелі моєї сукні, і вона з шурхотом впала на талію. Відчувши тепле повітря на оголеній шкірі, я вкрилася мурашками, але він уже обійняв мене, вкладаючи на м’яку траву, поверх якої лежала його сорочка. Відчувши дотик гарячих губ на шиї й нижче, я знову засвітилась яскравіше. Помітивши це, Асгейр підняв голову й всміхнувся.

— Що буде, коли ти відчуєш ще більше?

Я ніяково опустила очі, але він спіймав мене за підборіддя, змушуючи подивитися в очі.

— Не ховайся від мене. Ти дивовижна — така, яка ти є.

І я не ховалася. Я сяяла, коли він, цілуючи, позбавив мене сукні і навис наді мною. Його темні очі, в яких клубились небезпечні грозові хмари, теж засяяли, відбиваючи моє світло. Я бачила в них стільки захоплення і любові, що вся сором’язливість зникла, розтанувши, мов дим.

І були лише зорі над головою, наш тихий шепіт і повільна вода, що продовжувала свій шлях до моря. Я була захоплена Асом — його міцними обіймами, низьким хриплим голосом і руками, що пестили мене так, що паморочилось у голові.

Я більше не боялась довіряти — знала, що Асгейр впіймає мене, навіть якщо впаду. Тому, коли з останнім поштовхом небо зненацька розколола блискавка, а за нею загриміло, я просто щасливо засміялася. Ас цілував мою посмішку, поки я не засвітилась знову.

Він подарував мені більше, ніж найкращий день народження. З Асгейром я віднайшла нову себе — впевнену, сміливу і кохану.