Читати книгу - "Похибка другого типу, Invisibility mask"

Аріель.
У моїй голові це просто не вкладалося. Як у Девіда вистачило нахабства подати апеляцію? Цей покидьок зруйнував стільки життів, він мав би гнити у в’язниці до кінця своїх днів.

Я відчувала злість. Ненависть. Роздратування. Розпач. Всі ці почуття змішувалися всередині, вириваючись гарячими хвилями, які я ніяк не могла приборкати.

— Він не вийде, — Лео сказав це з такою впевненістю, що мені справді хотілося в це вірити.

Я притиснулася щокою до його грудей, відчуваючи тепло, що огортало мене, наче щит. Тут було безпечно. Він був моїм захистом. Його пальці обережно ковзали по моїй спині в розміреному, заспокійливому ритмі, але думки не відступали.

Що, якщо Девіду все ж вдасться вийти?

Що, якщо він знову опиниться поруч?

Може, він спробує нашкодити мамі? Або Лео?

Або... мені? Нашій ще ненародженій дитині?

Мені було страшно. Але я цінувала те, що Лео не приховав від мене правду. Це був важливий крок. Він довіряв мені, як я довіряла йому.

— Я така зла на нього. Він справжній мерзотник, — прошепотіла я, намагаючись тримати емоції під контролем.

— Не думай про це, — його голос був низьким і спокійним, наче нічого не могло похитнути його впевненості. — Я про все подбаю. Він не вийде, мила.

Лео поцілував мене в чоло, і цей дотик трохи заспокоїв мене, але не розвіяв усіх тривог.

— Я просто… я не можу не думати про те, що тобі довелося пережити через нього, — моє серце стискалося від болю за нього.

Лео завжди дбав про мене, загоював мої рани, підтримував, не дозволяв мені падати. Але хто заліковував його шрами? Він ніс у собі такий тягар, і я відчувала себе безсилою перед ним.

— Це дало мені змогу зустріти тебе, — його пальці переплелися з моїми, тепло його руки було заспокійливим. — І це варте всього.

— Я б хотіла, щоб ми зустрілися при набагато кращих обставинах… — видихнула я, закусивши губу.

— Ми зустрілися саме тоді, коли повинні були. Ти просто впала мені з неба, справжній янгол, — Лео усміхнувся, і я відчула, як мої щоки спалахнули від його слів.

— І ти одразу ж скористався цим! — я примружила очі, намагаючись зробити серйозний вираз обличчя.

— Скористався? — він розсміявся, схиливши голову на бік.

— Ти був таким нахабним! І постійно намагався мене залякати, — я схрестила руки на грудях, удавано ображаючись, але Лео тільки підняв брову, роздивляючись мене з тією самою хитрою усмішкою, від якої слабли коліна.

— Нахабним? — він нахилився ближче, змушуючи мене відступити. — Ти, здається, плутаєш це з впевненістю.

— О, то це так тепер називається? — я хмикнула, але не втрималася від усмішки.

— Мм, а ще це називається “знати, чого хочеш”.

Його пальці ковзнули по моєму зап’ястю, обережно притягуючи ближче. Я ледве встигла зітхнути, як він різко обійняв мене за талію й перекинув на спину, опинившись зверху.

— Лео! — я здригнулася від несподіванки, але його теплий погляд розтоплював усі залишки удаваної образи.

— Дай мені одну причину, чому я мав би тоді вчинити інакше? — його губи ковзнули моєю щокою, повільно рухаючись до вуха.

— Ну… — я запнулася, бо його гаряче дихання змушувало мене тремтіти.

— Бачиш? Ти навіть не знаєш, що сказати, — він зухвало усміхнувся, кінчиками пальців торкаючись мого живота. — І не заперечуй, що тобі це подобалося.

— Я могла б… — прошепотіла я, намагаючись вигадати бодай якусь відповідь, але він перервав мене глибоким, вимогливим поцілунком, від якого в голові все закрутилося.

Я відповіла так само пристрасно, запустивши пальці в його волосся й потягнувши ближче, відчуваючи, як усе тіло наповнюється жаром.

— І що, я все ще такий страшний? — видихнув він, коли ми розірвали поцілунок.

— Не страшний… — прошепотіла я, гублячись у його темному погляді. — Насправді…

— Насправді що, мила? — його голос був оксамитовим, ніжним, але в ньому відчувалася легка насмішка.

— Твої очі… — я ковзнула кінчиками пальців по його щоці, відчуваючи, як він трохи нахиляється до мого дотику.

— Що з ними не так?

— Усе з ними так, — я всміхнулася, заглядаючи в ці неймовірно глибокі, сталеві очі, у яких можна було потонути. — Вони такі сірі, такі глибокі… Я помітила це ще тоді, коли ми вперше зустрілися. Але потім…

Я зітхнула, театрально закочуючи очі.

— Потім ти почав розпускати свої руки. Прямо як зараз!

— І що з цим вдієш? — він нахилився ближче, шепочучи мені на вухо, його голос був зухвалим, насиченим чистою впевненістю. — Я хотів тебе ще тоді, в тій проклятій актовій залі. Хотів витрахати з себе усю правильність..

— Лео! — я заперечно штовхнула його в плече, але це лише викликало в нього ще ширшу усмішку.

— Я просто ділюсь думками, кохана, — його пальці ледь відчутно пробіглися по лінії моєї щелепи, змушуючи мене мимоволі затримати подих. — Але я ж був джентльменом, хіба не так?

— Джентльменом?! — я примружила очі. — Ти залякував мене кожним своїм рухом, дивився так, що я не знала, куди подітися.

— У тебе не було виходу. Я б не залишив тебе в спокої.

— Не можу повірити, що ти цим пишаєшся, — я зітхнула, піднявши на нього погляд, повний удаваного докору.

Лео усміхнувся — його самовдоволена, до божевілля зваблива посмішка змушувала мене одночасно хотіти вдарити його подушкою та розтанути прямо в його обіймах.

— Я пишаюся не тим, що змушував тебе боятися, — його пальці ледь торкнулися мого підборіддя, примушуючи мене не відводити очей, — а тим, що став твоїм першим. Тим, що я єдиний, хто знає твоє тіло так, як ніхто інший. Тим, що я твій чоловік. Батько нашої майбутньої дитини.

Моє серце зробило болісний удар десь глибоко в грудях.

— Лео…

— Що, мила?

— Ти такий нестерпний, — пробурмотіла я, ховаючи обличчя в його грудях.

Він засміявся, а його сильні руки обвили мене ще міцніше, ніби намагаючись зберегти в собі кожен наш спільний момент.