Читати книгу - "Не укладай угоду з демоном! , Вікторія Фед"

— І що ти побачив?

Він перевів погляд на пасажирів навколо, його усмішка стала тінню.

— Що моєму народові не потрібен ще один правитель, що живе у вежі зі скла.

Я вдивлялася в його обличчя, намагаючись зрозуміти, що ховається за цими словами. Райвен був загадкою, і що більше я дізнавалася про нього, то сильніше хотіла розгадати цю таємницю.

Щойно потяг рушив, я зрозуміла, що ця поїздка буде зовсім не схожа на звичайну подорож. Вікна вагонів були не просто вікнами — вони розширювали картину за бортом, показуючи пейзажі у всій їхній магічній величі.

Спочатку ми мчали через нічний Раванор. Вулиці столиці Темної Імперії виглядали, наче виткані з темного срібла, а магічні ліхтарі розливали над будівлями м’яке сяйво, немов зірки впали на землю.

Далі місто залишилося позаду, і краєвид почав змінюватися. Могутні засніжені гори Асая виростали на горизонті, і потяг почав підніматися вгору, несучи нас все вище й вище.

— Гори Асая, — голос Райвена звучав спокійно, але в ньому вчувалася легка нотка захоплення. — Колись це була територія демонів. Їхні храми й фортеці досі можна знайти в ущелинах, якщо знати, куди дивитися.

Я припала до вікна, і мій подих обірвався. Потяг мчав по висячому мосту, що звисав над прірвою. Внизу здіймався густий туман, а десь далеко виблискувала річка, схожа на змію зі світла.

— Ми справді їдемо над прірвою? — здивувалася я.

— Саме так, — Райвен ліниво відкинувся на спинку сидіння. — Але магія утримує міст, так що турбуватися нема про що… майже.

Я кинула на нього недовірливий погляд, але він лише всміхнувся, явно розважаючись моєю реакцією.

Шлях пролягав через древні міста Асая — Картас, де на даху кожного будинку світилися магічні символи, що служили захистом; Іллендор, відомий своїми підземними ринками, де продавали артефакти, що зберігали історію століть.

І всю дорогу, поки ми летіли крізь засніжені перевали й старовинні фортеці, поки зорі відбивалися у чорних озерах, а вітер співав серед руїн, мені здавалося, що я потрапила у казку, з якої не хотіла виходити.

Райвен дивився на мене зі своєю загадковою усмішкою.

Одна бабуся, кутаючись у вицвілу хустку, нахилилася ближче до мене й стиха прошепотіла:

— О, ні… — її очі забігали. — Ми зараз робимо зупинку в Іллендорі. А тут заходять збирачі. Прокляті здирники…

Я вже хотіла щось перепитати, але потяг загальмував, і вагони залив пронизливий холод, наче сам вітер гір вдерся крізь шпарини. Двері відчинилися зі скреготом — і до вагону ступили троє. Високі, закутані в чорні плащі з вишитими срібними знаками. Їхні обличчя були приховані масками, схожими на черепи ворона. Магічна печатка світилася в них просто на лобі — клеймо Митного Архіву Темної Імперії.

— Сплата або вихід. — Їхній голос лунав одразу з усіх боків, наче хтось вклав його у саму тканину повітря. — Проїзд через Ідлендор не входить у загальний тариф. Срібло, або залишайте вагон.

У вагоні здійнявся гул.

— Це ж грабіж! — вигукнув хтось із молодших.

— У мене троє дітей! — обурилась жінка в сірому пальто. — Я вже віддала все, що мала, на квитки!

— Краще б імператор сам проїхався цим потягом, відчув, як це — залишитися без крихти за душею! — пролунав роздратований чоловічий голос.

Райвен сидів мовчки, спостерігаючи. Але я бачила, як його погляд темнів. Його пальці стиснули край сидіння. І ніхто тут, у цьому простому вагоні, навіть не здогадувався, що сидить поруч із самим принцом цієї Імперії.

Я повернулася до нього:

— Ти не можеш щось… зробити?

— Зараз? Ні, — відповів він стиха, з гіркою іронією. — Не як Райвен НоʼКсаріс. У цьому вбранні я — звичайний мандрівник.

— Це ж… несправедливо.

— О, Селесто, — він глянув на мене, — І саме тому я тебе сюди привів. Щоб ти побачила — не легенди, а реальність. І щоб розуміла, за що варто боротися.

Поки він говорив, один зі збирачів уже пройшов повз нас, вимагаючи срібло з вагітної дівчини. Вона почала плакати, показуючи порожню долоню.

Селеста стисла щелепу.

— Якщо він доторкнеться до неї — отримає в око.

Райвен підняв брову:

— Моє світло, ти така… небезпечна в гніві.

Один із збирачів — високий, з червоною печаткою над маскою, — вже тягнув літнього чоловіка за комір.

— Не сплатив — виходь. Закон для всіх.

— Та в мене навіть срібного не лишилось!.. — бідолашний старий хрипів, намагаючись триматися за сидіння.

Я вже хотіла встати, але Райвен поклав руку мені на зап’ястя — легкий, стриманий дотик.

— Подивись уважно, — сказав він.

Він непомітно ворухнув пальцями. Вітер раптово затанцював у вагоні, але ніхто не звернув уваги. Усі були захоплені сутичкою.

Аж раптом — тріск. Стіни вагона здригнулися, і на секунду у вікнах миготнули згустки темної магії. Потім голос, гучний, владний, неземний, прогримів у головах кожного, хто був у вагоні:

— Оплата завершена. Ці вагони — під захистом Клейма Імперії. Подальше втручання прирівнюється до зради.

Збирачі спершу застигли, обмінюючись поглядами, а потім — мовчки, без жодного слова — розвернулися і вийшли. Останній кинув косий погляд на пасажирів, але теж зник за дверима.

У вагоні — тиша. А потім… хтось почав плескати. За ним інші. І ще. І вже через кілька секунд вагон вибухнув оплесками.

— Це що було?! — прошепотіла я, коли всі дивилися навсібіч, не розуміючи, що сталось.

Райвен посміхнувся — повільно, спокійно.

— Маленька хитрість. Клеймо Імперії підключене до центрального ядра системи перевезень. У нього немає голосу. Але в мене є.

— Ти під’єднався до імперської мережі?

— Я ж казав: я з дитинства їздив цими потягами. І знав, де залишити сліди… і де залишити пастку.

— Ти… — я дивилася на нього, і в мені боролися щонайменше п’ять почуттів.

— Я? — Райвен посміхнувся ще ширше. — Просто простий мандрівник, рятую бабусь.

— І майже не схожий на принца Темної Імперії, — буркнула я, хоча щоки мої вже палали.