Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Драконові очі з великою панікою дивилися на мене, наче шукали миттєве пояснення на моє питання. І нарешті відповівши що він поставив мені якусь мітку. Можливо в цьому світі так називають татуювання? 

Зачекайте! Зачекайте! Я звичайно бачила таке лише у фільмах, де друзі головного героя за ради прикола могли набити тому татуювання без його відома поки той валявся у відключці…, але… Тобто виходить, що поки я була у відключці, він набив мені величезне тату! Він що, зовсім здурів таке робити! Я ж тепер його тут навіть вивести не зможу!

Схоже я не так зрозуміла його вислів, бо дракон потім сказав що то не тату, а шлюбна мітка… шлюбна? В сенсі? Як у тих книжкових героях, які інколи попадалися мені в фентезійних книжках…

І це виходить, що я… одружена!

– В сенсі шлюбна мітка!? То це що тоді виходить, що ми… одружені! – від шоку в мене ледве голова не йшла обертом. Будь ласка, хоч би я помилилася і це не було саме те про що я читала. Ні, звичайно одружитися з гарним чоловіком на якого можна й після одруження слинку попускати це просто офігезнно! Ще й враховуючи те, що мій чоловік буде красунчик з неймовірно незвичним поглядом, ідеальною статурою так, ще й драконом! Але все якось швидко відбулося, та й я навіть не знаю, коли саме стала його дружиною і як! Я хоч трішки понадіялася порозгулювати вільною, втікши від свого нареченого якого мені приписали, а тут на тобі і в мене вже є чоловік!

– Можна й так сказати – відповів дракон.

Ні, що до шлюбної мітки я вгадала. Ех, ну добре, тоді задам най хвилююче питання. Це блін, коли ми взагалі встигли одружитися!?

– Але кол… – мене перебило репетування Лайона, який з’явився за дверей.

– Пані! Пані! Вам треба негайно спуститися! До вас завітав ваш батько і з ним був ще якийсь чоловік! Я трохи підслухав їхню розмову і здається він і є ваш наречений!

– От чорт – вилаялася з тиха. 

Я не думала що вони припруться настільки швидко. Невже пройшло так багато часу відколи я сюди потрапила? І якщо подумати, події книги розпочалися саме тоді, коли Маргарита втекла з дому. Виходить в мене не так багато часу до фіналу, тобто до моєї смерті.

І якщо я не встигну змінити кінцівку цієї книги на протязі всієї історії, аж до самого фіналу, мене у кінці цієї "прекраснішої" історії чекає кремезний чолов’яга з мішком на голові і дірками для очей, і гільйотина яка відсіче мені голову!

– Щось сталося? – стурбовано запитав дракон.

– Батько з нареченим прийшли і зараз вони стоять прямісінько біля вхідних дверей. – мене почало трусити від паніки, бо я не знала у що мені виллється уся ця вистава – Що ж тепер робити? Ми ще не встигли обговорити, як будемо діяти коли вони прийдуть!

– Тоді давай до них вийду я – запропонував Дикий.

– Ні. Я сама до них вийду і поки що спробую відкласти зустріч з моїм нареченим – відмовила йому, але схоже дракон був зі мною не згоден. Дикий продовжив стояти на своєму: 

– Можливо буде краще якщо я… – я його перебила.

– Ні, ти туди не підеш, з цим я сама розберуся. Я спробую поговорити наодинці з моїм батьком – я намагалася вгамувати драконячий ентузіазм допомогти мені. Звичайно я взяла його для того, щоб він допоміг мені вирішити саме це питання і ще деякі пункти, але зараз ситуація змінилася і Дикий може тільки ще більше наламати дров і мені не відомо чи в такому разі вона може погіршитися, чи покращитись.

Тому, я вирішую поки що вирішити цю проблему самотужки, якщо не вдасться вигадаю інший план. Зібравшись вже виходити з кабінету я розвернулася до Дикого, й попередила його, щоб він не смів звідси виходити і чекав на мене тут. Це прозвучало дещо грубувато, але я думаю зараз то й на краще, так він хоча би може замислитися чи варто йому порушувати мій наказ. 

Вилетівши в довгий коридор, я побігла до вхідних дверей, щоб зустріти своїх гостей. Хоч би в мене все вийшло і найголовніше, щоб вийшло вмовити Скруджа на розторгнення цього шлюбу з бозна з ким, кого я навіть в очі ніколи не бачила!

Відчинивши двері, в головний хол зайшли двоє чоловіків. Один був згорблений і мав ціпок з золотим руків’ям і це скоріш всього був Скрудж, бо з опису в книзі, він мав такі ж характеристики які я примітила, а ще він носив на правому оці скельце, яке було прикріплене на золотий ланцюжок. 

Другий же чоловік, був з напівсивим волоссям з дещо зайвою вагою, яка вже від старості відвисла величезними складками які втратили увесь підшкірний жир, і залишилася лише сама шкіра, але одягнений він був не бідно. Я б сказала дуже не бідно! Боже! І ось цей старий сухоребрик, мій наречений! Ні! Треба вибиратися з цього лайна як найшвидше, а то носитися аж до самої смерті з цією таранькою, я не хочу!

– Доброго дня батьку і… – і як мені його називати? Якщо я навіть ім’я його не знаю! “Доброго дня, мій наречений сухоребрик?” 

– Я Бейлік Лор, а я так розумію ви Маргарита.

– Дуже приємно познайомитися. – видавила з себе посмішку.

– А мені як приємно! – з якимось хворим захопленням вигукнув Бейлік. А ще мене до дідька лякав його погляд, він наче ним обмацував мене згори донизу, залишаючи липкі, брудні плями від яких хотілося одразу ж вимитися декілька разів! Фу, яка гидота, та цей сухоребрик ще й і збоченець! Тоді тим паче мені треба від нього звалювати, як і від мого батечка!

– То що ж, пройдемо до гостьової і ти познайомишся ближче зі своїм нареченим! – сфальшививши запропонував Скрудж.

Знайомитися з цим! Ні, дякую, я краще відмовлюся! Якщо хоче хай сам і одружується на цій зморщеній тараньці, і хай вони разом живуть душа в душу, як молодята!

Хотілося б мені так сказати, але… від Скруджа віяло таким гнівом, що моє тіло, як тільки він увійшов, почало тремтіти проти моєї волі. Начебто не я переживала і боялася, а моє тіло. Перед очима почали проноситися фрагменти життя Маргарити, коли вона ще була господаркою цього тіла. В тих спогадах пробігали всі покарання які їй влаштовував Скрудж, всі відчуття, емоції.