Читати книгу - "Темна заполонила душу дракона, Софія Кравченко"

Від такого припливу спогадів цього тіла, в мене перехопило подих і захотілося зараз же заховатися десь в куточку кімнати, щоб цей деспот мене не знайшов. Але зібравши всі сили які мала, всю свою сміливість яка ще не встигла втекти від мене, схопила усе й запитала:

– Щодо цього… батьку, я можу з вами поговорити наодинці?

– Звичайно доню – Скрудж промовив це так моторошно, що по його виразу було видно його роздратування яке він не хотів показувати перед гостем.

Я повела Скруджа до їдальні, щоб не було чути нашої розмови моєму сухоребрику який нетерпляче переминався з ноги на ногу, чекаючи нашого знайомства. 

Зайшовши в середину, я щільно зачиняю за нами двері.

– Ну і що ж ти хотіла мені сказати?! – гиркнув Скрудж.

По хребту поповзли мурашки, мене почало трясти від страху ще більше, подивившись йому в обличчя в голові знову з’являються спогади де він лупцював Маргариту батогом, і коли він припалював кочергою їй шкіру на спині. При цьому задоволено шкірячись начебто йому було весело спостерігати за її стражданнями.

– Я-я – мій язик почав заплітатися – хотіла поговорити з тобою про це одруження.

– Оу, справді! Невже ти нарешті набралася мізків, щоб поговорити про щось розумне! І до речі, що це на тобі за ганчір’я, одягнена як якийсь хлопчисько! Не могла одягти нормальну сукню!

Я від нервів вчепилася собі у тканину штанів в незмозі з себе видавити хоч якусь відповідь. В голові був лише білий шум, який не давав думкам запливати у голову. Був лише білий шум і тваринний страх, який сковував усе тіло.

Зараз я себе відчувала тією самою маленькою дівчинкою, яку батьки залишили за столиком у кав’ярні, з проханням трохи на них зачекати. І я зараз і була тією малечею, яка стривожено чекала на допомогу батьків поки до неї розмовляв не знайомий чоловік… От, тільки… в даний момент, зі мною не було батьків які могли відігнати незнайомця… Та і я вже не та мала дівчинка, яка сиділа в той літній ранок у кав’ярні чекаючи на своїх батьків.

– Ну і довго ти будеш мовчати!? Ти ж начебто хотіла мені щось сказати! – нетерпляче кинув Скрудж.

– Я хотіла… сказати… що я не хочу виходити за нього заміж.

– Що! – сердито вскрикнув.

Від його різкого крику я аж підскочила, але в мене все-таки вистачило сміливості висловити свій протест.

– Я сказала, що не піду за нього заміж – повторила йому в друге.

– Та як ти взагалі посміла поставити мій вибір під сумнів! Тупе дівчисько!

– Я… 

Він перебив.

– Закрий свого рота, бездарність! І марш до гостьової, мало того що з дому втекла, так ти ще смієш вказувати мені! 

Я вперлася рішуче налаштувавшись протестувати, як Скрудж боляче вчепився мені в руку своїми кістлявими пальцями й потягнув мене до дверей.

– Ні, відпусти! – огризнулася йому і намагалася вирвати свою руку з його кістяків.

– Ах ти дурепа! Як же ти мене дістала зі своїми вибриками!

Скрудж різко вчепився мені в горло, тримаючи мене прямісінько за трахею, змушуючи стояти рівно, навіть незважаючи на його вже не молодий вік, хватку він мав доволі міцну. Зараз мені стало дійсно страшно за своє життя. 

– Слухай сюди. Дурепо малолітньо! Ти зараз з відси вийдеш спокійною і без єдиної краплі сліз. Ти мене зрозуміла! Інакше, я влаштую тобі добру прочуханку різками, як і три роки тому, я ж надіюся ти її не забула? А якщо і з пам'яттю проблема виникла, я тобі можу нагадати що буває з поганими дівчиськами! 

– Т-так.. – заледве прохрипіла посадженим голосом.

– От і добре.

Відпустивши мене, він штовхнув мене в спину, мовчки вказуючи на двері. Ми пішли до гостьової кімнати, де на нас вже чекав Бейлік. Скрудж натягнуто посміхнувся йому і ледь чутно прошепотів мені над вухом:

– Тільки спробуй щось викинути і ти не обмежишся одним покаранням, як шмагання батогом. Хто знає, можливо я і передумаю видавати тебе заміж, бо в пориві гніву можу трішки підправити тобі обличчя так, що навіть ти на себе в дзеркало дивитися не зможеш.

І він відійшов, присівши навпроти Бейліка на диван.

– Моя ти красуне і чому ж ти стоїш? Присядь біля мене, я хочу краще тебе роздивитися – липким тоном проспівав Бейлік.

– І справді доню, присядь біля свого нареченого. Я хочу на вас подивитися, як ви виглядатимете разом. Все ж ви скоро станете однією сім'єю. 

Від його звертання “доню”, мене аж пересмикнуло. Я фізично наче приросла до підлоги, ноги стали ватними і ледве не підкошувалися.

І раптом, я відчула чиїсь теплі руки які обвилися довкола моєї талії і гаряче дихання у волосся зі спини, яке пробігало мурашками по щоці.

– О, моя люба, ти тут. Нарешті я тебе знайшов – почувся глибокий баритон Дикого – Познайомиш мене зі своїми гостями?

Що він тут взагалі робить? Я ж йому наказала залишатися у кабінеті!

Перший оклигав Скрудж, почавши репетувати на всю кімнату.

– Хто я? А ви хіба не знаєте? – з вже знайомою мені глузливістю, запитав Дикий.

Хотіла б я зараз мати його веселість настрою і сміливість.

– Ні. – відповів Скрудж зі скляним тоном.

– Перепрошую але не могли б ви відпустити мою наречену – звернувся до дракона сухоребрик, який вже нарешті прокинувся.

Дикий щільніше притиснув мене до своїх твердих м’язів, я ж вчепилася за його руку, сильно стиснувши намагаючись дати йому сигнал, щоб він припинив, але він лише злегка прогуркотів наче кіт! Та твою ж!

А потім він сказав що я його дружина, хоча з мосьок наших гостей вони йому не дуже повірили. Бейлік знову спробував наполягти на тому, що я його дружина. Як починаю думати про те що можу стати дружиною цій тараньці, аж гидко стає.

– Справді? Щось я не помітив шлюбних браслетів на ваших руках, а от свою мітку я ще й як помітив. 

Шлюбний браслет? Це що, по типу нашої обручки? 

– Мітку!? – здивовано скрикнув Скрудж.

– Ти брешеш! Люди ніколи не одружуються з таким лайном, як ти! Рабом. – сердито кричав Бейлік.