Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Гей, ти, я чула сам живеш, — повернула Кореля до реальності Сюзанна. — Коли від тебе пішла дружина?

— Десь так… років 6 тому. — у режисера раптом виникла потреба виговоритись. За ці 6 років скільки всього накопилось на душі, а він жодного разу так і не сходив до психолога.

— Неймовірно… — мовила Сюзанна, потягуючи капучіно через трубочку.

— Угу, — буркнув Корель, — Їй не подобалась творча атмосфера — ковбаса, хліб, солоні огірки на столі, масні сорочки, в яких я ходив по кілька місяців і все таке, знаєш.

— Бідний, — мовила Сюзанна.

— Е, дурниці, — махнув рукою режисер. — Зараз майже всі самітники. Час такий.

— А в тебе були коханки?

— Та ніби ні. — зніяковіло протягнув режисер.

— То ніби, чи ні?

Корель не відповів.

— Як же ти обходився без жіночого тепла? — не вгавала Сюзанна. — Чоловіку без жіночого тепла не можна.

— Ну для цього є ескорт. — усміхнувся Корель.

— Ти замовляв ескорт? — і без того великі Сюзаннені очі стали ще більші.

— Ну не так щоб часто, але коли дуже припікало — доводилося.

— І ти замовляв одну і ту саму дівчину?

— Ніколи. Дівчата завжди були різні.

— Але чому?

— Щоб не прив’язуватися. Коли постійно зустрічаєшся з однією людиною до неї звикаєш і потім, коли її немає поруч починаєш сумувати. Розлучатися завжди важко.

— Ви могли б жити разом.

— Не думаю. Ті дівчата займались цим не від безвиході. Я замовляв віп-ескорт, вони знали мови, вміли танцювати, співати, грати на роялі, при бажанні вони могли б вдало вийти заміж і не знати мороки. Але вони обрали інше життя.

— Вони були розпусні?

— Щось таке.

— І ти ні в кого з них не був закоханий?

— Ні в кого.

— Яка бридота.

— Напевно, так воно і є. — згодився сценарист. — У чоловіків, що парубкують з часом їде дах.

— Краще б ти ходив на сеанси кохання з машиною-автоматом.

— Ну, ні це вже занадто. Я ще не зовсім дійшов до ручки, щоб таким займатися з машиною. Це щось схоже на контакт з резиновою жінкою.

— Але скажи чесно: навіщо все-таки ти зробив мене героїнею свого серіалу?

Сценарист зітхнув:

— Розумієш, Сюзі у мене була мрія про ідеальну жінку. Як би це дивно не звучало, хоч я і жив у розпусному світі, я мріяв про чисту і світлу жінку, про ангела. У кожної людини є мрія, але майже ні в кого вона не збувається. І я не сподівався на це, але, принаймні, вигадати свого ангела я міг?

— Міг, — погодилася Сюзі. — Але навіщо було називати її як мене?

— Я не знав, чесно, я не знав про тебе.

— Та жінка. Твій ідеал, вона більше не повернеться до тебе. — сказала Сюзанна.

— Звідки ти знаєш?

— Вона сказала мені, — відповіла Сюзанна, жуючи морозиво.

І тут Корелю сяйнула ідея. А що, цілком непоганий поворот, навіть у історичних фільмах міняють героїнь. Та й віртуальна Сюзанна Міракал добряче всіх напружила своєю зверхністю і неприступністю, а ця домашня, трохи пом’ята, але така безпосередня.

— Послухай, Сюзі, а ти не хотіла б зайняти вакантне місце героїні мого серіалу?

— Я-а?!! Та хоч зараз! — і дівчина радісно кинулась Корелю на шию і заходилась обціловувати його липкими від морозива губами.

— Денниця? — Він здивовано звів кошлаті брови. — А ти що тут робиш?

— А Ми як я бачу здивовані? — скривився Ангел.

— Ну і що це за тон? — підіграв Він йому.

— А що, неочікувана зустріч?

— Не так щоб надто неочікувана. — примирливо засміявся Він, — Я знав про твою здатність до самовідновлення, бо сам тебе нею наділив. То ж, що дивного, в тому, що ти відтворив себе з попелу? Але за стільки століть міг би бодай обізватися… Ти не отримував моїх запросин на засідання космічного синоду?

— А що я там забув? — Ангел, що сидів у кріслі-качалці, закинув ногу на коліно і почав уважно розглядати носок лакованого черевика. — На ваших засіданнях жодного разу мене не вислухали; усі мої аргументи вам в одне вухо влітають, в інше — вилітають. А Гавриїл і Михаїл останній раз взагалі поводили себе так, буцімто вони головні. Перебивають, глумляться, ніби не я Першостворений, а вони. А Ви їх жодного разу не спинили, лише спостерігали за тим, як мене зневажили.

Він розсміявся:

— Дурниці. Гавриїлу з Михаїлом лише здається, що вони щось вирішують. Насправді все буде, як я скажу. А те, що їм здається… мене це не обходить.

Ангел мугикнув:

— Угу, прогресуюча манія величі. А ну вас, — махнув крилом Ангел. — живіть собі як хочете, мого потенціалу вистачить, аби проіснувати і без вас.

Якийсь час вони мовчки дивилися один на одного і кожен думав про своє.

— Однак, не знав, що ти облюбував цей клаптик Космосу.

— А я от знав, що рано чи пізно ти прийдеш сюди. — раптом перейшов Денниця на «ти». — Однак, думав з тобою припхаються ще ті два прихвосні.

— Це всі знали, Деннице, з самого початку, — похмуро буркнув Він. — І ніхто не висловився проти, між іншим, ти теж.

— Тепер дещо змінилося.

— Що саме?

— Можеш поглянути сам.

Він похитав головою. Ангел іронічно усміхнувся: