Читати книгу - "Cьоме пророцтво Семіраміди"

— Ви жартуєте, — Сюзанна надула тонкі губки, — Мене так назвали задовго до того, як ви почали писати сценарій.

— Флюїди, — дивна річ. — мовив Корель.

— Що ви сказали? — перепитала Сюзанна.

— Та ні, нічого, це я сам до себе. — буркнув Корель, — Ми, знаєте, режисери, такі диваки, самі з собою розмовляємо.

— Я теж.

— Що, ви теж?

— Теж інколи сама з собою розмовляю. А знаєте що, давайте разом на ланч, у мене якраз обідня перерва, га?

І тут Корелю самий час було відмовитись. І це виглядало б природно, зустріч незапланована, а у такої зайнятої людини, як він, звісно ж інші плани, так, що вибачай, Сюзанно, хоч і звати тебе, як героїню мого серіалу… Натомість він несподівано сам для себе сказав:

— Гаразд. Куди підемо?

— В Макдональдс, це тут за рогом, — радісно повідомила Сюзанна.

Ну це вже не налазило ні на яку голову. Корель ніколи не ходив у людні дешеві фаст-фуди, він обідав лише у престижних ресторанах, де більшість столиків пустувало, і він міг в тиші працювати за нетбуком над новим сценарієм.

— Окей, ходімте, — сказав він, а підсвідомість прокричала йому: «Що ти робиш, дурню?!».

Вони вийшли з магазинчику. Сюзанна змінила вивіску «Відчинено» на «Зачинено» і повернула в дверях ключ.

Пішли довгою вузькою вулицею, на якій рядочком стояли дешеві любовні машини-автомати, з котрими за півсотні можна було позайматися коханням. Машини виглядали подертими, в деяких місцях з них позлазила фарба; проте до них стояли чималі черги — переважно беззубих дідів і прищавих школярів. Біля однієї такої машини навіть зчинився лемент: якийсь неголений беззубий дід, років 90, вимагав, аби його пропустили без черги, як ліквідатора авіааварії в Гончих псах. Діда ніхто пропускати не збирався і він марно тицяв посвідченням і нарікав, що може вмерти, так і не отримавши своєї порції насолоди.

Біля останньої в ряду машини інспектори чистоти проводили дезінфекцію.

Якийсь малолітка підбіг до Кореля і смикнув його за рукав:

— Дядя, дядя, дай десятку, на любов не вистачає!

Інший хлопчина, що стояв поруч, осмикнув друга:

— Не соромся, прийдемо в свято, коли будуть знижки.

Корель швидко відвернувся і прискорив ходу. Йому і ці черги і машини були огидні. Сюзанна поспішно задріботіла за ним.

В макдональдсі в час пік людей як мурах. Вони вистояли довжелезну чергу, Сюзанна взяла собі подвійний чізбургер, пиріг з вишнею, капучіно і морозиво. Корель замовив чай і салат з капусти.

— Візьміть собі ще щось, — напосідала Сюзанна, — Хіба ж цим можна найстися?

Проте сценарист залишився непохитним. Тримаючи таці поперед себе, вони пройшли в кінець їдальні і сіли за кутній столик. Атмосфера тиснула на Кореля і він думав: «Якого чорта я поперся в цю діру? Невже тільки через те, що цю дівку звати так, як героїню мого сценарію — подумаєш привід таскатися по всяким сумнівним закладам. До того ж вона недалека, це і сліпому видно. І що я за чоловік такий?»

Сюзанна, між тим, дискомфорту не відчувала. Вона наминала замовлене, аж за вухами лящало і ще й умудрялась при цьому розбірливо говорити.

— Скажи, — спитала вона з набитим ротом, — навіщо ти про мене написав?

Від несподіванки Король застиг з відкритим ротом:

— Я-а… писав не про тебе, я навіть не знав про твоє існування. Це збіг. Ви з моєю героїнею тезки.

— Якби ти тільки знав скільки в мене неприємностей через твій сценарій! — мовила дівчина серйозно.

— Справді? Вибач, я не хотів завдати тобі прикрощів.

— Скажімо відсилаю я резюме. Мені призначають співбесіду, я приходжу, а мені кажуть: «Ах, ви не Сюзанна Міракал. Я кажу: «Ні, я Сюзанна Міракал. А вони: ні, ні, ви не та Сюзанна Міракал. Ви нам не підходите». І так постійно, уявляєш?

— Який жах! — мовив Кароль, бо не мав уяви, що ще можна на таке відповісти.

— Я вже навіть вирішила писати в резюме Сазанна Міракал, а в дужках (не та). — дівчина голосно розсміялась.

Корель зітхнув, тепер у нього не залишилось ні найменших сумнівів, що тезка його героїні — тупенька. Принаймні, на першій зустріч, можна було б поговорити про щось розумніше?

— Але мене це вже так дістало, що я придумала свою версію наших стосунків.

— А у нас якісь стосунки? — здивовано запитав Корель.

— Я сказала, — продовжувала Сюзанна, не зважаючи на запитання Кореля, — що ти закохався в мене, а я не відповіла тобі взаємністю і ти вирішив назвати головну героїню моїм ім’ям.

Корель не відповів.

— Гарно я придумала, правда?

Але режисер схоже не поділяв думку своєї нової приятельки.

Він вже думав підвестися й піти, ніби у вбиральню і більше не повернутися, але тут Сюзанна випалила таке, що змусило його передумати.

— Вона сьогодні заходила до мене перед твоєю появою.

— Хто?

— Як хто? Сюзанна Міракал — віртуальна.

Між ними запала тиша.

— Зачекай. Ти щось плутаєш, — врешті промовив Корель здавлено. — Вона не могла заходити, адже вона не жива.

— Ти що мене за дурну маєш? Думаєш я не можу живу людину від мертвої відрізнити?

— Але ж її в природі не існує, вона була лише на екранах. Її намалювали дизайнери…

Сюзанна стенула плечима. Корель покусував губи:

— Що вона казала? Куди збиралася йти?! — нарешті запитав він.

— О, вона сказала, що ти деспот. Їй дуже не подобалось те, що ти змушував її робити на екрані і вона вирішила жити своїм життям.

Корель надовго задумався. Зрештою, чого