Читати книгу - "Проект «Україна». Австрійська Галичина"

«Тротуар кривий, проїжджа частина — наче віддзеркалення гірського хребта. Каналізація недоладна. У бічних вуличках сушиться білизна, в червоні смужки і синю клітинку», — повідомляє Рот. «Тут мало би тхнути цибулею, запорошеною домашністю та поцвилим мотлохом?» — врешті запитує Рот. Й ось тоді йде властиве послання:

Ні! На головній вулиці міста розвинулося неодмінне корсо. Вбрання чоловіків природно, по-діловому вишукане. Дівчата випурхують, наче ластівки, з швидкою, цілеспрямованою грацією. Веселий жебрак зі шляхетним жалем прохав у мене милостиню — йому було страх незручно, що змушений мені набридати.

Трохи далі Рот доводить розкритиковане ним бачення до абсурду: ба й справді — як у місті, в якому нібито немає ні музею, ні театру, ні газети, народжуються європейські вчені, письменники, філософи?

Нарешті, третій шлях, наче лейтмотив, пронизує цей триптих та низку інших репортажів. Пишучи про мовне багатоголосся, релігійне і культурне розмаїття, називаючи Львів — «барвистою плямою на Сході Європи», там, де «Європа далеко ще не завершується», Рот прагне покинути замкнену вулицю «цивілізаторської пихи», вийти за обмеженість панівного дискурсу. Саме в цьому контексті він говорить (у передмові до «Білих міст», циклу, що підсумовував мандри Південною Францією) про подорож не в чуже, а в нове.

Метафора будинку, до якої в романі «Готель „Савой“» вдається Йозеф Рот, упродовж XX ст. набуде поширення в різних літературах. «Будинкова візія» письменника виростає з традиції Haus Österreich і неодноразово розпрацьовуватиметься в австрійській літературі («Людина без властивостей» Роберта Музіля, «Книжка Франци» Інґеборґ Бахманн, «Знищення» Томаса Бернгарда). Вертаючись додому, протагоніст роману зупиняється в готелі, щоб перепочити і завдяки родинним зв’язкам поповнити порожній гаманець, адже подорож передбачає проміжні зупинки й фінансові ресурси.

Готель «Савой» лежить між Сходом і Заходом, на брамах Європи. Нібито європейськішим за інші готелі Сходу його робить протічна вода, мило, туалет, обслуга, електричне освітлення. Це незвичайний готель, про що свідчить спотворена перспектива і наративна топографія.

Готель налічує 864 номери. Якщо навіть іти вслід за структуруванням європейського готелю, це мав би бути дев’ятиповерховий готель з принаймні 64 номерами на кожному поверсі. Ще й сьогодні, майже через сторіччя після роману Рота і стрімкого розвитку готельного бізнесу в другій половині XX ст., подібних готелів знайдеться в Галичині не так уже й багато. Цей велетенський готель розташований у невеличкому, провінційному місті, якому — не насамкінець через готель — надано статус транзитного топосу.

Зрозуміло, що місто, в якому Рот розташовує готель «Савой», не мусить бути Львовом, а край — Галичиною. Біограф письменника Гельмут Нюрнберґер ототожнює місто, в якому відбувається дія роману, з містом Лодзь лише на тій підставі, що письменник бував там. Такий погляд не підкріплений текстовими чинниками і не враховує статус Рота-репортера. Якщо керуватися готелем і його назвою, це міг би бути й готель «Савой» у Празі, що існував від 1911 р. і був улюбленим місцем зустрічей, тим більше, що політтям 1923 р. Рот здійснив першу поїздку до Праги — напередодні написання роману.

Хай там як, у цьому романі більш ніж очевидний «львівський слід» біографії самого письменника. Давид Бронзен, перший життєписець Рота, впізнав Зиґмунда Ґрюбеля, Ротового дядька, «фарисея і скнару», який, до речі, був опікуном письменника і фінансово підтримував його і його матір, в образі американського мільйонера Генрі Блумфілда — емігранта, який для сіромах-земляків, що чекають на його прибуття, утілював «американську мрію». Рот обігруватиме «багату Америку» і «бідну Галичину», «країну можливостей» і «край, в якому немає перспектив» (хіба, якщо пощастить, який-небудь граф зробить протекцію), задіюючи широкий спектр тональностей — від саркастично-мстивої у «репортажі» «Петро Федорак» до мелодраматичної в романі «Йов», в якому після поневірянь і родинних драм настає омріяна вмиротвореність.

Інший біограф, Гельмут Нюрнберґер, бачить Зиґмунда Ґрюбеля в постаті дядечка Фебуса Бельауґа з того самого роману: «Говорить багато, голосно, весело, однак варто запитати про ґешефти, як зараз же вирячує очі… Які ґешефти, у ці часи…» Найвірогідніше, свого львівського дядька Рот вивів в обох фігурах — в одній приземленіше й колоритніше, в другій абстрактніше й однобокіше. Чи не в кожному творі колоритність і однобокість влаштовують запеклі баталії, тоді як сам Рот не втомлюється переконувати, що розмаїття краще, ніж його відсутність. Львівська родина письменника загине в нацистських концтаборах, за винятком самого дядька, який помер раніше.

Образ міста й оповідні техніки, використані письменником, уподібнюють його до містечка Лопатини з новели «Погруддя цісаря». Не суттєво, який саме географічний топос став прототипом міста в романі «Готель „Савой“» — як то зазвичай буває в художніх творах, Ротів «готель» увібрав, можливо, риси кількох міст і, безперечно, таким, яким постає, сформувався в уяві письменника. Це місто настільки абстрактне, а фарби, якими воно зашкіцоване, такі невиразні, що складається враження, начебто, крім готелю й двох-трьох важкоуявних вулиць, у ньому нічого немає. В художній і особливо в репортерській творчості Рота досить непрямих підтверджень тези про східногалицьке підґрунтя міста в романі «Готель „Савой“». У «галицьких» репортажах письменник розташовує Львів на брамах Європи, називаючи його «містом розмитих кордонів».

Наративна топографія, інший аспект, має три взаємопов’язані складники. Поряд зі згаданою разючою фізичною диспропорцією в рамках фікційного географічного простору, маємо таку саму невідповідність на рівні оповіді: порівняно з містом, в якому розташований, про готель сказано так багато, що складається враження, наче вся інша урбанна субстанція — не більше, ніж прибудова до нього. Відбувається наративне зміщення: спочатку розповідається про готель і щойно потім про місто,