Читати книгу - "Мир хатам, війна палацам"

Якийсь солдат з петличками авіаційної частини, що стояв позаду Данила, похмуро проказав:

— С–с–сукини сини! За довір'ям Тимчасовому урядові вони, бач, тягнуть царя! Нічого собі камуфляж для контрреволюції: уряд, значить, тимчасовий, а царя — назовсім!

Коли маніфестанти проминули книжкову крамницю Ідзіковського, стало видно, що попереду внизу вони несуть ще й довгий червоний сувій, на якому білими літерами виписано: «Южно–русский союз русских учащихся». Розпізнати тепер можна було і склад демонстрантів: то були суціль гімназисти та реалісти старших класів або учні «колегії Павла Ґалаґана» та ремісничих шкіл філантропічних організацій — училищ «Царя–освободите–ля», «Цесаревича Алексея» та «Принца Ольденбурского». А позаду марширували — з своїми довгими патерицями на плечі в ширококрисих зюйдвестках та апашках хакі з триколірними фестонами на лівому рамені — підлітки по чотирнадцять–п'ятнадцять років: організація російських бойскаутів. Загін скаутів був чоловіка з двісті. Жодної старшої від сімнадцяти–вісімнадцяти років людини в лавах маніфестантів не було.

Союз російських монархістів, зареєстрований у «Викорого» нарівні з усіма іншими громадськими організаціями, таки дбайливо підготував цю молодіжну монархічну демонстрацію: з діточок же «взятки гладки»…

Передня лава юних демонстрантів урочисто співала:

А з задніх, скаутівських, лав накочувався інший спів — в швидкому темпі — кличний і войовничий:

З під'їзду кафе «Семадені», з гуртка офіцерів, назустріч цим співам раптом грянуло «Боже, царя храни…».

З дня революції це був перший відкритий виступ реакції.

Харитон аж тупцював на місці:

— Мама рідна! Таж то ті ж таки субчики, яких ми товкли ще в п'ятнадцятому році!

— Ті самі! — зціпив зуби й Флегонт. — Що шевченківські роковини зірвали і громили українські книгарні…

— Набити б знову! — буркнув Данило, роблячи рух, схожий на той, коли збираються закачати рукава.

Поруч з хлопцями в цей час опинилась якась дівчина в червоній кохтинці, на вигляд — курсистка, з тих дореволюційного гарту «курсих», що неодмінно були членами «земляцтва», відвідували всі студентські сходки і загонисто виспівували пісень, у яких римувалося слово «народ».

Поруч з курсисткою стояли ще двоє: молоденький стрижений наголо студент–комерсант у вицвілому кашкеті з пощербленим дашком, і другий — бородатий, типу «старого студента», в розстебнутій двобортній студентській тужурці. Інших ознак приналежності до студентської корпорації на бородатому не було: він був у солдатських чоботях, солдатській гімнастерці і простоволосий. Він зціпив зуби, аж жовна ворушились над щелепами, і його огнисті на тонкому матовому обличчі очі аж сипали блискавицями.

— Мерзотники! — скрикувала й скрикувала дівчина. — Ах, які ж мерзотники!

Молоденький стрижений студент метушився:

— Товариші! Треба негайно бігти в «Косостуд»! Зібрати студентів! Ні! Краще — в Раду робітничих депутатів!

Дівчина зиркнула на нього гнівно й зневажливо.

— "Косостуд"! Там самі білопідкладочники! В Раду! Там засіли самі меншовики! Будьте певні, що не обійшлося без їхнього потурання! Треба повідомити комітет!..

В цей час бородань гукнув щосили, стуливши руки рупором біля вуст:

— Геть монархісти?! Геть чорну сотню!

І зразу з протилежного тротуару, від крамниці Балабухи, наче у відповідь, гаркнув могутній бас:

— Бий!

Не признати цього могутнього баса–профундо в Києві було неможливо.

То гримів октавою, з відкотом на