Книги Українською Мовою » 💙 Пригодницькі книги » Одного разу на Дикому Сході 📚 - Українською

Читати книгу - "Одного разу на Дикому Сході"

296
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Одного разу на Дикому Сході" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги / 💙 Фантастика. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85
Перейти на сторінку:
наче пацан.

Вже потім, коли випили, сиділи і розмовляли, Дубківський розповів, як у 42-му їздив до Охтирки.

— Німці набирали перекладачів для східних земель, я і найнявся. Попросився до Охтирки, сподівався, що Оксана там буде. Ну, моя кохана.

— Ти ж казав, що вона померла! — згадала Міра.

— Збрехав. Вона не схотіла тоді їхати зі мною. Я хотів забути її, але не забув. Поперся ото серед війни шукати її. Але виявилося, що вона давно поїхала кудись з Охтирки. Батька її арештували і він десь зник, навіть могили не залишилося. Оце так, — зітхнув Дубківський. — А мене і досі не попускає. Як згадаю її, так і тремчу весь, наче осиковий листок.

Він так і не завів родини, жив сам, працював у цирку в Мельбурні, де заробляв своїми вухами. У 1962-му Дубківського звільнили, бо у розпалі рок-н-ролу глядачам був не цікавий старий зі слонячими вухами. Наступного дня після звільнення Дубківський сходив на пошту, відправив листа, потім повернувся додому, зробив собі клізму, зняв лампу з гачка, накинув зашморг і повісився.

Лист був Чету, той з Мірою приїхав наступного дня. Поховали товариша, як той і просив. Кинули на труну жменю землі, яку Дубківський возив з собою у саквояжі. Написав, що то була українська земля. Ще просив узяти іншу жменю землі, з його могили, і, якщо колись буде така можливість, то поїхати до України, бажано в Охтирку, і розтрусити землю там. Цього Чет не виконав, бо загинув з Мірою у 1981-му під час лісових пожеж.

Шпиль кілька років після втечі Міри шукав її. З 1921-го по 1926-й фіксувалися появи Шпиля у різних частинах Європи. Здається, йому вдалося навіть переплисти Ла-Манш, бо є кілька свідчень появи Шпиля в Англії. Скоріше за все він протягом цих років шукав кохану, але переплисти океан не міг, а скоріше просто думав, що дійшов до кінця світу, бо ж був істотою примітивною і навряд чи здогадувався, що Земля кругла і за океаном є ще землі. Зафіксовано кілька зіткнень з ним військових частин. Але оскільки всі спроби захоплення Шпиля закінчувалися великими втратами живої сили та техніки, європейськими урядами було вирішено припинити силові операції проти нього. Тим більше, що чудовисько, так і не знайшовши коханої, повернулося у будинок фон Шпіла на пагорбах. Партійні та радянські органи після кількох невдалих спроб захопити чудовисько теж вирішили не чіпати його. Шпиль живе там і досі. Втрата коханої погано позначилася на характері Шпиля. Як свідчить у своїй книзі Владюша Бар-Кончалаба (правнук загиблого професора, троюрідний племінник Славка Дубківського), Шпиль знову перетворився на неживу істоту, до того ж став займатися людожерством.

— Діти! Ви подивіться! Справжній казковий палац! — Група школярів з учителем географії вийшла до будинку на пагорбі. Судячи з одягу, тривають сімдесяті роки. Школярі у схожих спортивних костюмах і з незручними радянськими наплічниками. — Оце так-так! А на мапі не позначено! — здивувався вчитель. — То ми будемо першовідкривачами! Уявляєте, як погано ми знаємо рідний край! Що ось я на Сумщині з 58-го року, а нічого про цей будинок не чув! А яка ж краса! Яка…

— Валентине Миколайовичу, а наче земля тремтить, — перервав учителя один з учнів.

— Та що ти кажеш! У нас землетруси якщо і бувають, то геть непомітні, — засміявся вчитель, який не міг відірвати погляду від будинку фон Шпіла, який досі стояв цілий, навіть вікна цілі були, хіба що пилом дуже припали.

— А щось гарикнуло наче? — спитала учениця;

— Не хвилюйтеся, в наших лісах ані ведмедів, ані вовків ще з повоєнних часів немає! А от вандали є, — вчитель придивлявся до дивної картини, виведеної чимось чорним на стіні будинку. Там була зображена якась жінка з Тонкими рисами обличчя і кучериками, в якій можна було впізнати Міру. — Вже от фарбою намацюлили! Нехай би хоч малювати вміли, а то абищо!

— Валентине Миколайовичу! — закричали діти, які побачили Шпиля, що виходив з будинку.

— Та не кричіть ви так! Хоча щось в цьому є, — розумував собі вчитель, роздивляючись картину на стіні і не бачачи, як діти побігли врозтіч. Не міг відірватися від малюнка, примітивного, але повного якоїсь первісної енергетики. — Таки гарно! Треба сфотографувати.

Вчитель узяв фотоапарат «Зеніт» і став відходити, щоб узяти більшу панораму. Наштовхнувся спиною на Шпиля.

— Це ще що таке? — скрикнув педагог і встиг натиснути на кнопку фотоапарата перед тим, як загинути. Шпиль схопив вчителя і перекусив навпіл. Посмоктав кров, підійшов до стіни і подивився на картину. Її Шпиль намалював сам, власною кров’ю, коли ще вона текла у нього. Шпиль дивився на зображення Міри і завив від суму і болю, хоч пройшло вже стільки років. Від виття внизу закричали діти. Шпиль почув це і кинувся до них, розлючений вторгненням.

— Володимире Степановичу! Знову «чепе» в Шпилівці!

Обком партії, кабінет з портретом Брежнєва. Перший секретар, геть скривлений, дивився на підлеглого.

— Що цього разу?

— Школярі, з учителем, були в поході.

— Так заборонено ж було там подорожувати!

— А вони неофіційно! Без погодження!

— Чорт! Скільки загиблих?

— Двоє. Вчитель і дівчинка. Інші діти втекли, тільки перелякані дуже.

— Знову білявку схопив? — спитав перший секретар.

— Ага, як завжди.

Вони знали, що Шпиль хапав худорлявих білявок і примушував їх співати. Мабуть, сподівався серед них знайти Міру. Але кожного разу розчаровувався і з’їдав бідних дівчат.

— Дітей в лікарню, а вчителя з дівчиною спишемо на нещасний випадок, — наказав перший

1 ... 84 85
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Одного разу на Дикому Сході», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Одного разу на Дикому Сході"