Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Кар’єра Никодима Дизми 📚 - Українською

Читати книгу - "Кар’єра Никодима Дизми"

499
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Кар’єра Никодима Дизми" автора Тадеуш Доленга-Мостович. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 104
Перейти на сторінку:

— А дах на гаражі полагодили?

— Аякже, ясновельможний пане.

Дизма кивнув йому головою і пішов сходами. І ні Никодим, ані сторож не помітили дівчини, яка придивлялася до них крізь грати брами.

Серце у неї калатало. Дівчина скинула оком на фронтон будинку.

На висоті другого поверху виднів чорний напис:

Державний хлібний банк

Банк!..

І враз їй усе стало ясно. Цілком ясно. Никодим, її Никодим, який покинув її, хоч вона його так кохала, ще й тепер кохає, не може забути, — Никодим готує велике діло. Може, підкоп, а може, тільки злом каси… В усякому разі він заодно з сторожем. Вона ж бачила, як той впустив його і стиха балакав з ним.

Державний хлібний банк.

А мо’, пристроївся там за кур’єра? Тільки ні, бо чого б він тоді приходив уночі?

Серце у дівчини гупало, як молот.

Вона перейшла на другий бік і ждала.

Може, задзвонять тривогу, може, в кінці вулиці покажеться поліція? О, вона добре знає, що тоді зробить: подзвонить і попередить сторожа… Правда, Никодим обдурив її, забув, не вернувся, але ще може вернутись… Добре живе, шубу має… А тоді їхав розкішною машиною… Коли він жив у них на Луцькій, їй навіть не снилося, що той Дизма такий спритний хлопець, свій…

Крізь товстий кожух хмар уже пробивався світанок, коли дівчина надумала покинути свій пост. Змерзла. В будинку на Луцькій двері вже було відчинено — заощадила двадцять грошів.

Уранці знову подалася на Спільну вулицю. Стурбовано уявляла собі, що побачить банк, оточений поліцією, що Никодима вже, можливо, арештовано, а може, йому пощастило втекти.

Зітхнула з полегкістю. Двері весь час оберталися. Входили і виходили відвідувачі, раз по раз під’їжджали автомобілі.

Певно, підкоп або вилом у стіні готує… На майбутнє…

Знайшла його нарешті. О, тепер він уже не втече. Була певна, що вдень вона тут його не побачить, але прийде ввечері, вартуватиме і стане перед ним лицем в лице.

І прийшла.

Десята година, одинадцята… Дівчина нервовими кроками міряла пішохід з другого боку вулиці. Тихо падав м’який сніг, лапаті сніжинки проти світла ліхтарів, здавалося, були не білі, а чорні.

Двічі її зачіпали. Один тип був навіть молодий і на взір заможний, але дівчина заперечливо похитала головою.

А тоді вже занепокоїлась: може, він сьогодні не прийде?.. Все одно вона чекатиме! Повинна… Мужчини всі такі — як з очей, то й з пам’яті. А от же Зосин рудий Владек вернувся до неї…

Вона нетерпляче поглядала то на Маршалківську, то в зворотну сторону, і, тільки почувши, як грюкнули двері, звернула увагу на кам’яний будинок банку.

Звідти, сміючись, вийшли двоє — Никодим і якась елегантна пані.

Дівчина сховалася за примурок. Никодим і його супутниця перейшли на той бік, де вона стояла. Пішохід був вузький, і дівчина могла дістати їх рукою, коли ті проходили повз неї. Виразно почула голос Дизми:

— Якщо захочеш, кохана Ніночко, то…

Таксі, що саме проїжджало вулицею, заглушило дальші слова, але дівчина побачила, що вони пішли, взявшись під руку.

— Он як!.. — мовила замислено.

І повільно рушила за ними.

Не здивувалася, що в неї є суперниця. Не могла ж вона припускати, що в Никодима не було жінки. Але її злякала врода тієї пані.

«Кохає її… напевне, кохає… Тоді чого ж, — зажеврів вогник надії, — чого ж він учора вночі був у готелі з іншою?..»

Тут крилася якась таємниця. Коли б не це, вона, може, зараз же догнала б їх і кинула б тій жінці в очі, що має більше, давніше право на Никодима, що кохає його…

«Вернеться до мене, вернеться… Скажу йому, що очі виплакала, що кожна з таких, як я, має друга, а я не маю, хоча такі хлопці напрошувались… Повинен вернутися…»

Никодим провів Ніну і повернув додому. Міркував про те, що Юрчак, якого в Лискові мали за великого знавця жінок, усе-таки помилявся, твердячи, ніби тільки чорняві можуть бути палкими коханками. І саме в цю мить почув своє ім’я.

Обернувся. Перед ним стояла Манька.

— Никодиме, — прошепотіла.

— Ах, це ти… — кинув Дизма, не приховуючи свого невдоволення.

— Пам’ятаєш мене?..

— Що тобі треба?

Широко розплющивши очі, Манька дивилася на нього. Не знала, що сказати.

— Ну, чого ти хочеш? — спитав роздратовано.

— Отак ти мене зустрічаєш? Що я тобі зробила поганого, Никодиме? — мовила докірливо.

— А, що там ці балачки! Ні поганого, ні доброго. Що тобі треба?

Мовчала.

— Кажи, до гаспида!

Дівчина німувала.

Дизма вилаявся і хотів піти, але Манька схопила його за рукав.

— Пусти!

— Не пущу. Ти повинен вислухати мене.

— Ну то кажи, сто чортів, у чому справа?

— Бачиш, Никодиме, ти, надісь, не знаєш, що я дуже сумувала за тобою, у мене навіть коханця немає, я все чекаю на тебе… Шукала тебе, весь час думала, що ти вернешся, що не забув.

Никодим здвигнув плечима.

— А що взагалі мені пам’ятати чи забувати?

— Ти ж казав, що вернешся!

— Я з тобою не женився. Мало що говориться.

1 ... 83 84 85 ... 104
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Кар’єра Никодима Дизми», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Кар’єра Никодима Дизми"