Читати книгу - "Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море"

важкі навігаційні терміни. Уже знала, чим бейдевінд різниться від фордевінда, що таке боцманський вузол і як оканачують вітрила. Ванти, стеньги, бушприти танцювали в її голові якийсь шалений танець, але дівчина не здавалась і слухняно читала все, що їй радив Руал. Не могла тільки зрозуміти, чому полярники добровільно прирікають себе на страшне, сповнене самопожертв життя. Одначе вона ніколи не наважилася б запитати про це Руала. Дивлячись у його збуджене обличчя, вона ледве тамувала позіхання, заприсягнувшись у думці, що колись виб'є йому з голови це дивацьке захоплення. Він бачитиме тільки її і тільки їй дивитиметься в очі.
МРІЇ ПРО АРКТИКУ І СУМНА ДІЙСНІСТЬ

— Мамо, ти читала вже про Нансена? Фантастична експедиція, геніальна людина! — збуджений Руал здалека розмахував газетою…

Ханна Хенрікке втомлено склала на колінах в'язання.

— Але ж, синку, всі кажуть, що це чоловік несповна розуму. Яке він має право наражати на небезпеку себе й інших?

— Нансен переможе! Я пішов би з ним, не вагаючись жодної миті, усе віддав би, щоб тільки взяти участь у цій експедиції!

— А як загине?

— Знатиме принаймні, заради чого. Що може бути прекрасніше за цю смерть? — вигукнув Руал з таким глибоким переконанням, що Ханна Хенрікке затремтіла й затулила руками очі. Їй здалося, ніби вона чує голос свого чоловіка. Син — викапаний батько. Скільки вона пролила сліз, поки Єнс поступився їй…

Руал вискочив надвір. А вона все ще сиділа нерухомо.

Руал гаряче вірив в успіх експедиції Нансена. Він захоплювався сміливістю задуму, його логікою.

Минали дні й місяці тривожного очікування. Руал уперто мовчав. Він усе ще не втрачав надії. І ось одного дня він мов буря ввірвався в дім, радісно вимахуючи газетою.

«…Перемога! Наш земляк уславив батьківщину!» — кричали великі літери заголовка на першій сторінці.

Вся Крістіанія вийшла зустрічати Нансена, що повертався з гренландської експедиції. Залпи гармат із старовинної фортеці Акерсхус раз по раз стрясали мури, багаторазово відлунюючись у довколишньому узгір'ї; місто, мов букет з весняних квітів, розквітло безліччю прапорів. Багатотисячний натовп безугавно вигукував привітання. Злітали вгору капелюхи й шапки. Над морем голів вітально маяли білі хусточки. Та найдужче, мабуть, кричав очманілий від радості Руал. Прибігши одним з перших рано-вранці в порт, він кілька годин терпеливо чекав прибуття експедиції. Хотів на власні очі побачити Фрітьофа Нансена і прочитати на його обличчі, що треба зробити, щоб стати хоробрим і витривалим, як він, і, як він, досягти в житті чогось великого.

В ті незабутні хвилини Руал дав клятву піти слідами свого улюбленого героя.

— Навряд чи треба говорити, як ми поважаємо вас, фру Амундсен, як шануємо світлу пам'ять про капітана Єнса, а проте… — Очі директора блиснули з-під окулярів. — Я не можу допустити Руала до випускних екзаменів. Ми знаємо його як дуже інтелігентного, здібного і працьовитого учня, — швидко додав він, зауваживши, як змінилася жінка на обличчі, — але він досконало оволодів тільки тими дисциплінами, що його цікавлять: географією, історією, математикою, сучасними іноземними мовами. А от успішність з латинської і грецької мов поки що не задовольняє. Фру Амундсен, чи немає у вас можливості підтягти хлопця? Може, йому допоміг би репетитор, попрацювавши з ним улітку? Але зараз, щиро кажучи, не можу допустити його до екзаменів на атестат зрілості, хоч це й ганьба для нашої відомої і авторитетної школи. Жоден наш випускник ще не мав таких низьких оціпок з цих дисциплін, як Руал. Повірте, мені дуже прикро, але зрозумійте й ви мене…

Того вечора Ханна Хенрікке не могла дочекатись, поки повернеться Руал. Побоювання за майбутнє сина боролося в її серці з ніжністю. Вона довго не могла відвести очей від фотографії, що стояла на її секретері. Наївний, довірливий погляд дволітнього малюка, округле дитяче личко, ще без тіні впертості, безжурно усміхалося. А тепер?

Завжди лагідні очі Ханни Хенрікке спалахували гнівом, коли вона слово в слово переказувала синові, що говорив їй директор.

Розмова була коротка. Руал одразу опанував себе і урочисто пообіцяв матері скласти випускні екзамени восени екстерном. Він був такий серйозний, що й Ханна Хенрікке не могла не повірити йому.

Руал дотримав слова. Він ціле літо просидів над латинською і грецькою мовами, визубрюючи трудні тексти, які зовсім не цікавили його. Хлопець майже не виходив із своєї кімнати, зачиняв віконниці, щоб не бачити, як вільно мандрують у небі хмари, забув про порт і нарешті добився свого. Восени 1890 року склав екстерном екзамени на атестат зрілості і вступив на медичний факультет університету в Крістіанії.

Та після кількох місяців навчання зрозумів, що медицина йому осоружніша за латину. Він подовгу просиджував над книжками, намагаючись втовкмачити собі в голову складні анатомічні терміни.

— Та не муч ти себе так, Руале, просто жаль на тебе дивитися, — умовляла його добродушна Свенсова дружина. Після смерті тесляра, який відійшов майже вслід за капітаном Єнсом, Бетті часто заходила до Амундсенів.

— Але ж я мушу, дав слово матері! Вона дуже хоче, щоб я став лікарем.

— Це добре. Ханна Хенрікке щаслива. Вона вірить, що ти станеш знаменитою, усіма шанованою людиною і хворі охоче звертатимуться до тебе, як до вашого домашнього лікаря.

— Може, й стану. Але коли б ти знала, як це важко, стільки ще років треба мучитися. Мені зовсім не лізе в голову оце все, що я зубрю. — В голосі Руала бриніла досада.

Та Бетті помилялася. Ханна Хенрікке не була щаслива: вона бачила, що син змарнів, очі його погасли, а усмішка стала невесела, і це непокоїло її. Щоправда, за столом він намагався