Читати книгу - "Оріноко"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оріноко" автора Аркадій Фідлер. Жанр книги: 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 119
Перейти на сторінку:

Людей охопила мисливська гарячка. Для них, як і для їх жертв, це була справа життя і смерті. В палаючому блиску очей, в напруженості м'язів, у рвучких рухах виявлявся інстинкт первісної людини-мисливця. Але найбільше вразило мене те, що цей вияв пристрасних інстинктів відбувався в цілковитій тиші. Ніхто нікого не кликав, не висловлював радості, і тварини теж не подавали голосу, коли гинули. Це була німа боротьба.

Минула година, і полювання закінчилося. Мабуть, небагато тварин уціліло, рятуючись втечею на середину озера. Ми попричіплювали здобич ззаду до човнів. Деякі апія важили до п'яти-шести центнерів. Ми затягнули їх на мілину, ближче до берега, щоб полегшити роботу, але при цьому виникли зовсім непередбачені труднощі.

Кров убитих тварин, змішана з водою, привернула увагу багатьох хижих невеликих, менш фута завдовжки, риб. Незважаючи на мізерну зовнішність, вони були надзвичайно ненажерливі. Араваки називали їх хума. Зуби мали гострі, як ніж. Одним рухом щелеп ці риби видирали великий шматок м'яса у своєї жертви і швидко втікали, даючи місце іншим. Хуми були такі зухвалі, що нападали й на людину. Їх треба було боятися, як вогню.

Сотні малих потвор припливли до наших апія і почали шарпати їх тіла так, що аж закипіла навколо вода. Ми відганяли їх палицями, як могли, але результат був незначний: вони, незважаючи на погрози і удари, жадібно кидалися на здобич. Місце одного чи двох оглушених палицею хижаків займало десять інших. Їх упертість була неймовірною, вона наганяла на мене жах.

Одну з хум, екземпляр більший, ніж півліктя, живою кинули в човен. Я хотів схопити рибу і подивитися зблизька на її страшні зуби.

— Не торкайся! — рішуче попередив мене Манаурі. — Цим бестіям не можна довіряти! Вони навіть на повітрі кусаються… Не одному вже відкусили пальця!

— А як же купаються в цьому озері? — здивувався я.

— Завжди тільки біля берега. Зрештою хуми не всюди є. Найлютіші вони тоді, коли почують кров. Той, на кого вони нападуть зненацька далеко від берега, пропав.

Довкола був гарний краєвид, око радували красиві розкішні прибережні пальми, навіть покірних апія, схожих на волів, можна було назвати казковими райськими істотами, а тут тобі таємнича загроза, страшенна ненажерливість, людина аж тремтіла від огиди.

Нарешті, відігнавши від себе хум, ми прив'язали здобич до човнів і попливли до Кумаки. Дев'ятнадцять апія — це запаси жиру і сушеного м'яса на багато тижнів для всіх жителів селища. Жінки на багато днів мали досить роботи.

В цей період достатку дуже непокоїв нас Аріпай. Канайма, який нібито сидів у ньому, підбирав у нього поволі розум. Ним володіла немовби якась чарівна сила, він втрачав волю над собою. Аріпай здичавів настільки, що втік від сім'ї і постійно блукав лісовими стежками, як сновида. В Кумаку зовсім не приходив, навіть ночі проводив у пущі, однак весь час перебував поблизу селища, бо наші мисливці і збирачі овочів часто його бачили. Він не дозволяв їм наближатися, поводився, як дикий звір, вигукував прокляття, грозив п'ястуком, вимовляючи ім'я канайми.

— Давайте врятуємо його! — наполягав я, звертаючись до друзів. — Приведемо його в Кумаку, хоч би силою.

— Цього не можна робити! — відповів Манаурі, — Він ходить у Серіму. Може, він заражений.

— Справді ходить?

— Так, Яне!..

Отже, про те, щоб привести Аріпая в Кумаку, не могло бути й мови, навпаки, треба було не допускати його на наш півострів. Звістку про прикру хворобу Аріпая друзі сприйняли з терпеливим спокоєм і пояснили її причини. Цей вид божевілля не раз охоплював лісових індійців. Коли їм хтось завдавав великої кривди, до них вселявся дух помсти, негативно впливаючи на відчуття і думки, аж поки вони не гасили свого недугу кров'ю винуватця, якщо самі до цього не гинули від його руки. Коли ж насичувалися помстою, ставали знову звичайними людьми. Аріпай збожеволів тому, що мусив убити чаклуна Карапану.

— А якщо не він уб'є чаклуна, а чаклун його? — занепокоївся я.

— Це вже залежить від канайми, ми тут безсилі.

І справді, ми не могли ні в чому допомогти Аріпаю, а він тимчасом кружляв довкола Серіми, як яструб, і гірко переживав її горе.

Там усе ще шаленіла пошесть. Більшість жителів хворіла на кір. Смерть косила людей, особливо дітей. Сум і печаль сповнювали серця тих, які були ще здорові, а відчай та злість наказували ще голосніше проклинати старшин. Аріпай чув ці прокляття і сам підбурював на це жителів Серіми.

Такий настрій панував серед індійців, коли зі мною трапилась незвичайна пригода в пекельному озері і я був на волосинку від смерті. Нехай чорти візьмуть це озеро! Скільки в ньому ще водилося різних створінь.

Дно озера було темне, мулисте, і лише в одному місці виднілась піщана мілина кілька десятків кроків завдовжки. Вона знаходилася недалеко від Кумаки, і ми часто ходили туди купатися. Каймани, яких у Потаро було безліч, не чіпали нас, а оскільки ми ніколи не наважувалися випливати за межі мілини, то нам не страшні були і хижі хуми. Там, де мілина закінчувалась і переходила в темну глибину, вода сягала мені ледве до пояса. На краю мілини ми звичайно пустуючи купалися.

Одного ранку пішло нас туди кілька чоловік. Раптом Педро, який плескався недалеко від нас, скрикнув придушеним голосом, а коли я подивився на нього, то побачив, що жах і біль спотворили його обличчя. Через хвилину він без ніякого опору пірнув у воду. Мені здалося це дуже дивним, бо глибина тут була футів три-чотири.

Я кинувся на допомогу. Крізь чисту воду я побачив Педро, що лежав на дні, і, схопивши юнака за волосся, потягнув наверх. Його голова з'явилася над поверхнею саме в той час, коли я відчув щось жахливе. Це був удар, такий сильний і болючий, що я на хвилину втратив притомність. Я відчув біль у всьому тілі, а найбільше всередині, ніби мене кліщами здавили, витягували нутрощі, ламаючи кості. Такого я ніколи раніше не відчував. Але перш ніж на якусь секунду знепритомніти, я побачив у воді дивну рибу, що втікала. Невже це вона

1 ... 83 84 85 ... 119
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оріноко», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оріноко"