Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Дейк принюхався, заплющивши очі, і решта псів як по команді теж втягнули носами повітря, з явним задоволенням. На язику крутилося багато всяких слів, але я посилено стискала зуби, не даючи мордоворотам нічого в мене впхнути. Зізнаюся я, не зізнаюся, все одно від задуманого не відступлять і візьмуть своє. Що ж робити?!

Я заплющила очі, намагаючись пригадати, що трапилося в залі. Якщо я справді була причетна до нападу Вожака, може, вдасться його повторити? Але серце шалено калатало, не в змозі заспокоїтися, я ніяк не могла зрозуміти, що саме тоді сталося, що я відчувала і що могло стати причиною.

А ще поряд не було Дрона – безсовісного мерзотника, який, я тільки зараз раптом усвідомила це, завжди на якомусь глибокому рівні здавався мені надійним.

Я відчула, як очі починає щипати. Адже якусь мить я була майже щаслива! Здавалося, ми знайшли один одного, підходимо один одному, він був таким... зовсім іншим. А тепер нічого не залишиться, навіть якщо я виживу цієї моторошної ночі, потрібна йому буде кішка, якою користувався весь палац?

Чомусь найстрашніше було уявити зневажливий, невидючий погляд Дрона, яким він дивився на Лорі, Славу та інших жінок.

Я рикнула сама на себе, закликаючи заспокоїтися. Подонки не побачать моїх сліз! Де те темне і дивне, що вічно прокидалося, коли не треба, а зараз мовчить?

Паніка огидний союзник, потрібно було якось її утихомирити, але ситуація виявилася абсолютно безвихідною. Мені було страшно до божевілля, до чортиків під віками! Зараз я знала, на що здатні ці пси. І знала: ніщо під час повні їх не зупинить.

Спробувала зосередитися, прислухатися до себе, проте дзвінка затріщина змусила видихнути, чим мордовороти одразу ж скористалися, впихаючи в рот гумову гидоту.

Удан тут же навис зверху, схопивши мою голову і намагаючись утримати рівно. Вивалив усі свої причиндали, які стирчали та викликаючи стійкий жаль, що нічого не можу відкусити.

Десь на межі сприйняття пролунав неясний гул. Дейк, що підходив з іншого боку, зупинився, обмінявся поглядом, з Уданом. Прислухався. Подивився на одного зі своїх псів, вказавши очима у бік дверей.

З того боку почувся глухий гуркіт. Скориставшись затримкою, я сіпнулася, постаравшись вирватися, але десяток рук чіпко продовжували утримувати. Спробувала виплюнути кільце, проте воно міцно сиділо на зубах, не даючи роту закритися.

Пес, переконавшись, що решта впорається без нього, відпустив мою ногу і рушив до дверей. Я одразу ж спробувала лягнутися, проте вийшов лише невиразний ривок.

Дейк, з жалем відірвавши погляд від мене, так зручно перед ним розкладеної, насторожено глянув на двері. Удан теж на кілька хвилин припинив тягнути мою голову, пристосовуючи під себе. І я скосила очі вслід псу, що відходив.

Потужний охоронець на мить загальмував, прислухаючись – дивний гул наростав, віддавався низькою вібрацією в серці.

Пес витягнув зброю і відчинив стулку. Що сталося потім, я розгледіти не встигла: мужик пролетів через весь кабінет в один бік, зі стогоном швякнившись об стіну, самі двері помчали в іншу, вибили вікно на балкон! Скло звучно розсипалося по підлозі, впустивши прохолодний порив нічного повітря. Я повернула голову, не одразу зрозумівши, що всі руки миттю відпустили.

У прорізі стояла постать, яку я впізнала навіть у кривавих потоках, навіть крізь сліпучі сльози в очах. Плечі, зап'ястя та щиколотки були стесані і кровоточили – я й уявити не могла, що здатне поранити шкіру Дрона!

Ані ланцюгів, ані пов'язки на стегнах. Лише груди, що важко здіймалися, і легке марево, ніби він щойно димився.

Адран окинув усіх важким драконячим поглядом. У тиші у відповідь тихо зірвалося фальцетом Уданове «Дрон!»

Зрозумівши, що мене більше не тримають, я зіскочила зі столу, витягла і відкинула гумову погань, і кинулася до свого дракона.

Першим спонуканням було сховатися за його широку спину, надавши розбиратися з родичами, але на шляху виявилися не менш широкі розпечені груди, в які я й упнулася з усього розбігу. Гарячі руки лягли зверху, замикаючи мене у надійне кільце. І навіть, здається, провели по волоссю. Потім трохи відсторонили – я хотіла обуритися, але стільки сили і люті було в рухах Дрона, що мимо волі підкорилася. Як, напевно, кожен у кімнаті.

Зазирнула в очі, раптово виразно усвідомивши, що він може претендувати на роль Вожака – нехай не за правом спадкування, зате за правом найсильнішого в зграї. Схоже, всі навколо відчували те саме, бо стояли тихо, не ворухнувшись.

– Ти чому... тут? – спробував взяти ініціативу Дейк.

Адран підняв руку, зробив крок і одним різким рухом здер з нього світлий піджак. Щось десь тріснуло по шву, десь повз шов, ґудзики розлетілися на всі боки, але в руках Адрана виявилася більш-менш годна для вживання накидка. Якою він несподівано обернув мене, ховаючи від псів.

Серце шалено билося, я все ще намагалася зібратися з думками і збагнути, що ж відбувається, коли Дрон тихо, але якось дуже сильно сказав:

– Геть.

Мордовороти, не перечачи, поспішили випаруватися, включаючи позначеного стіною побратима. Удан теж шмигнув за ними, підбираючи на ходу ширинку. І тільки Дейку ми перегородили шлях – точніше, перегородив, звичайно, Дрон, з неприкритою люттю дивлячись, як брат поспішно застібає штани, я ж лише спробувала повернутися в надійне місце на спітнілі і закривавлені, але ставші такими рідними груди.