Читати книгу - "Полонянка для сина ватажка, Ерато Нуар"

Проте дракон трохи розгорнув мене, тримаючи за талію. Я поспішила стягнути поли одягу, що смерділа Дейком, дивуючись, звідки могло з'являтися бажання збуджувати цих потвор?

Здається, мене трохи трусило, але стояти поруч із сталевим Дроном і трястись було якось зовсім неприємно. Я змусила себе видихнути і подивитись на старшого синочка. Каяття в його очах не спостерігалося, тільки жаль і краплі чи то страху, чи то бажання помститися.

Дрон нічого не питав, лише дивився на нього. Майбутній Ватажок спробував пограти з братом у глядалки, але швидко здався і витяг з кишені якийсь папірець. Простягнув Дрону, проте той навіть не глянув у його бік, і Дейк поклав папірець на стіл.

Дрон окинув поглядом розкидані по підлозі речі, і я майже відчула, як у ньому знову закипає лють.

– Твоя кішка лазила в твій комп'ютер, поки тебе не було! – не витримав Дейк. – Вона заарештована!

– Ти всіх арештантів ґвалтуєш, чи вибірково? – в устах Адрана все прозвучало якось зовсім неприглядно.

– Сам теж хороший, – відбрикнувся Дейк, але я чомусь була впевнена у своєму драконі. Він не з тих, хто ґвалтує слабких.

Хоча до допитів, при необхідності, можливо і вдавався...

– Кішка моя указом Вожака, – не став виправдовуватися Адран.

– Я маю право накласти арешт від імені Вожака!

– Поки що голова безпеки я. І сам розберуся.

– Ти в цьому питанні не об'єктивний! Ця кішка всім замилила очі... точніше, носи! Може, вона кимось підіслана? Весь палац з глузду їде, я не можу дозволити тобі приймати таке важливе рішення, коли...

– Геть! – гаркнув Дрон, перебивши потік Дейка. – Я сказав, сам розберуся.

Зразок об'єктивності спробував щось заперечити, але натрапивши на фірмовий сталевий погляд, лише з перекошеним обличчям рушив до виходу.

Я не знала, що відчуваю: полегшення або новий приплив страху. Якщо Дрон зараз вирішить, ніби я й справді «підіслана», або роздратується, що обманювала його, то допомоги більше чекати не буде звідки...

Простеживши, як братик виходить із кабінету, перетинає апартаменти та скривається за вхідними дверима, Адран відсторонився. Сів у крісло, свердляючи мене таким поглядом – одразу стало зовсім не по собі. Пом'явшись, я наблизилася до нього і, не зустрівши опору, залізла на коліна.

– Розповідай, – похмуро зажадав Дрон.

Я вмостилася зручніше, обійнявши його за шию і сховавши обличчя на грудях.

– Не знаю, – жалібно озвалася. – Я не розумію, що відбувається! У голові іноді звучать якісь голоси, наче спогади, але у єдину картину не складаються. Я звідкись знала, як відчинити таємні двері. Знала, що і як відправити, хоча поняття не маю, як користуватися комп'ютерами!

– Що ти зробила, Аліс? – Адран нахилився, підбираючи клавіатуру, що повисла на проводах, і повертаючи на стіл.

Замружившись, я спробувала пригадати. Руки послужливо підказали, куди натискати та як відправляти. Дрон перехопив буквально в останній момент:

– Стій. Розбиратимуся, ніколи з таким не стикався. Віддам на перевірку.

– Кому? – злякалася я.

– Надійним людям.

– Я правда не розумію, що відбувається, – прошепотіла я, міцніше втискаючись у груди мого мужчини.

Якщо в нього тут є надійні, це ж щастя. Правда, враховуючи, що весь палац фактично під владою Дейка... може, саме час кудись утекти? Здається, я готова і разом із ним.

Руки зненацька обійняли, притиснули до себе. Здалося, я відчула швидкоплинний дотик губ до волосся.

– Розберемося, – твердо відгукнувся Дрон, схоже, не маючи наміру здавати позиції. – Ніхто тебе втемну використовувати не буде. Тим більше проти мене.

Я якось несподівано одразу повірила. Розслабилася, раптом заурчавши. Дрон усміхнувся.

Трохи помовчала, намагаючись приміряти те, що відбувається під новим кутом.

– Проти тебе? Але ж ніхто не міг передбачити?

Дрон задумливо розглядав екран.

– Ти мені все розповіла, Аліс?

– Начебто... Ну, ще намагалася дізнатися, що ти з’ясував про мою сім'ю. Ти б пароль, чи що, поставив!

– Поставлю, – похмуро посміхнувся дракон. – Мій комп'ютер і так під захистом. Хтось дуже добре проінструктував тебе.

– Я правда не розумію, – жалібно повторила я.

Дрон несподівано кивнув:

– Потім зберешся з думками і спробуєш відновити все, що зможеш згадати, навіть якщо це всього лише одне слово.

– Непристойне, – пирхнула я.

– Будь-яке! – відрізав Дрон.

Ох! Розповідати про те, що псові потрібен господар? Не впевнена, що я була готова.

– Ти знаєш, із чим це може бути пов'язане?

– Є одна думка. Перевірити треба.

– Яка? Ти щось учора дізнався? І взагалі... як вирвався із ланцюгів?