Читати книгу - "Відьми, жерці та інші неприємності, Шаграй Наталія"

  Моя свідомість все ще намагається пережити зміну картинки і я безтолково воджу поглядом по кабінету, аж поки не натикаюсь на Зоряна. Той стоїть насуплений. Зависаю на синяві його очей. В тім кольорі небо й вода й все це навіває спокій та впевненість. Як на кам’яних скрижалях або тонких матеріях я читаю в його очах глибоку переконливість, що все буде добре. А потім він мені нахабно так бере й підморгує. І це враз змило з мене усе те безтолкове бубоніння старця.

- Бачиш, тебе легко передбачити. Я знав, що ти не втримаєшся й прийдеш до мене. Варто було лише відтворити ситуацію, - самовпевнено завершив свою тираду старигань.

А я розсміялася. Правда смішно. В мені зараз стільки струменіло тієї сили, що аж хлюпало. І те кошенятко злобно так шипіло на того старого шкарбуна та все поривалося кинутися, що доводилося трішки притримувати його, бо чогось я точно знала, що моєї люті вистачить з головою для усіх.

- То ви справді вирішили, що вона до вас прийшла? – заговорила, ковтаючи залишки сміху. – Сюрприз! Не все насправді відбувається так, як ви собі нафантазували. Навіть, попри ваші гроші, вашу підготовку та ваше страшенне бажання знищити. Їй давно немає до вас діла. І хоча ви застрягли на своєму бажанні отримати її за будь-що, вона змогла навіть перерости свою байдужість. І я – не вона. І це дуже чудово. Ви ж то її ловили? – перевела я погляд на його пастки. – Та-та-та-там!!! - промуркотіла я.

Старий витріщався на мене, наче перед ним заговорив його вірний пес. В розумінні й що це вона верзе? Вірити в те, що щось йде не по його плану він категорично відмовлявся.

- Халепа, дідусю! Потроху приходять гайки!!! Можете уже засунути свої припрілі мрії прямо в…

- То кажеш не вона? – нервово смикаються його губи, оголюючи зуби.

Він робить пас рукою й в мене вже летить чорно-сіра маса якоїсь гидоти. Я навіть не встигла обдумати, що то летить й, що треба робити й, які ризики та варіанти розвитку подій, як чисто на рефлексах від неї відмахнулася. Дідуган відчутно посірів, я здивувалася. Й поки він знову силився в мене чимось кинути з моїх пальців легко злетіла біленька така куля…мить й вона вибухнула, добряче осліпивши мене.

  Напевно, я довго приходила до тями, бо я пропустила добрячий відрізок подій. Я не бачила, як в дім увірвалися люди й когось пакували та виводили з будинку. Я не бачила, як після моєї кулі, дід впав на підлогу й схопився за серце. Я не бачила, як Зорян намагався мене привести до тями. Я була присутня, але після кулі це все якось пройшло повз мене. Я була зосереджена на кошеняткові. Його треба було заспокоїти та вкласти спати. А то схоже, що для нас двох це був неабиякий стрес. І як тільки все вляглося, в моїх очах з’явилося усвідомлення. І  Зоряна я побачила на коліні переді мною. Він тримав мене за руку й щось активно бубонів, яка я молодець й, що все буде добре, особливо воно стане добре, як в моїх очах з’явиться хоч крихта розуму. І взагалі, якщо я зараз же не прийду до тями, то він нацькує на мене якусь Власту.

- Як імперативно! – прошепотіла я.

І він зіщулив очі вглядаючись в мене, видно, шукав ті крихти розуму.  

- Ти як? – стиха мовив до мене.

- Норм! - відповіла, прислухавшись до себе. А що? Там наче нічого страшного не було. Щось боліло, щось нило, але магія чи що там не гризло мене, то все прекрасно.

- Точно норм? Бо, знаєш, ти світилася? – виразно повів він бровою.

- Буває, - байдуже відповіла я. - А що тут? – відірвала я погляд від тієї заспокійливої сині та оглянула кабінет в якому нікого не було. Я насупилася.

- Тут все норм. Діда хлопнув інсульт, помер на місці. Усіх інших учасників затримали. Єлисея знайшли в підвалі…тримали, як собаку на прив’язі, - міцно стиснув він губи. – Забрали в лікарню. Еміль поїхав з ним.

- То все закінчилося…- чогось після цих новин я відчула, як накотилася втома.

- Можна і так сказати. А тепер давай-но, будемо вставати та вибиратися з цього будинку. Бо щось тут навіть мерзенно знаходитися, - здригнувся він.

Пропозиція була слушна і я тільки кивнула. Зорян підвівся першим й подав мені руку та допоміг піднятися. Стоялося мені не так впевнено й легко хилило в сторону, Зорян не мучився, а просто підхопив на руки й доніс до машини. Посадив. Паском безпеки пристебнув.

- Що там далі по плану? Свідомість втратиш? – нависаючи наді мною, тяжко видихнув він.

- Утримаюсь. Спати дуже хочеться, - позіхаючи пробурмотіла я.

- Точно? – недовірливо скорчив він гримасу. – Бо як же мене тільки ухекали твої оці відльоти, - бурмотів він обходячи машину та сідаючи за кермо. – Капець сьогодні, а не день…

Ліниво повернула голову.

-Й не кажи…