Книги Українською Мовою » 💙 Фантастика » Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід 📚 - Українською

Читати книгу - "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"

567
0
25.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід" автора Роберт М. Вегнер. Жанр книги: 💙 Фантастика / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 157
Перейти на сторінку:
вже йому колись допомагав?

— Кілька разів. Коли якісь бандюгани намагалася вибити платню з пілігримів, коли кілька братів піддалися спокусі й почали пхати руки в храмову скарбницю. Такий дріб’язок. Він також раз або два допомагав мені вирішувати проблеми з вартою. В одному він правий — останні роки Храм Реаґвира набув значення. Двадцять років тому в місті було п’ятнадцять монахів, а щорічні урочистості не зупиняли руху більше ніж на парі вулиць. А що тепер — ти й сам знаєш. Але, власне, чому він так тебе цікавить?

Альтсін обережно потягнувся, щось хрупнуло в нього у спині. На щастя, напад млостей був лише тінню попередніх штурмів.

— Мені просто цікаво. Ба більше, мені здається, що непогано знати, чи він людина слова і чи виконає свою останню обіцянку. Знаєш, оту про вишукування винних і про роботу для ката. Кажуть, у цьому році в північному Карагені вродили чудові яблука.

— Може, відразу в Меекхан?

— Там також обіцяють непоганий врожай. Коли точно зникнув Меч?

— Між північчю й світанком.

— Оце так точність, хай йому грець. Може, нам просто розіслати герольдів? «Розшукується шматок заліза, важить десь із п’ятдесят фунтів і схожий на зламаного меча. Увага, поблизу нього можуть проявлятися чудесні зцілення й раптові напади набожності».

Цетрон кисло скривився.

— Не пий більше з несбордійцями.

— Не маю такого наміру. А що з блокадою доріг?

— Храмова варта, браття й наші люди стежать за всіма шляхами з міста. Перевіряють кожен віз. Це ще добре, що Меча не винесеш на спині.

— А порт?

Цетрон пирхнув.

— Аякже, порт. Деарґон притиснув митників, і зараз кожен корабель, який виходить в море, обшукується від кілю й до щогли.

Навіть рибальські човни трусять.

— Це заблокує роботу порту. Будуть проблеми.

— Якщо знайдемо реліквію — все заспокоїться. Чого в тебе таке обличчя?

— Власне, згадав, що відплив був за три години до світанку.

Скільки кораблів вийшло тоді в море?

Товстун криво посміхнувся.

— Не ти один в цьому місті вмієш думати. Сто сорок два. Кораблі для глибокого моря, галери, ланґскіпи, дромони. Рибальську дрібноту я й не рахую, бо цього ніхто не реєструє, але їх могло бути ще кілька сотень. Наша єдина надія в тому, що Меч ще не залишив міста.

— Деарґон, здається, в цьому надто впевнений, але якби я мав би щось вкрасти, то не починав би з підкупу когось із Храму. Почав би з пошуку способів вивезення здобичі за кілька годин. Але я вирішив йому про це не говорити.

— Мудре рішення.

— Ти вже спакувався?

Цетрон кинув на нього дивний погляд.

— Якось я вже казав тобі: це моє місто. Я не піду з нього, й ніхто мене звідси не викине. Навіть Деарґон.

— А хто говорить про викидання? Він би точно хотів, аби ти залишився. І буде на тому наполягати. Дуже, дуже гаряче, — хлопець підкреслив останнє слово.

— Це мої проблеми. Але я притягнув тебе сюди не для того, щоб ти розповідав мені про похмуре майбутнє. Для цього в мене є Керлан.

Керлан важко зітхнув.

— Чуєш? І отак він увесь час. А ти — ставай до роботи. З чого почнеш?

Альтсін звів брови.

— Тут ти керуєш.

— Я хочу, аби ти діяв сам. Мені не потрібен іще один пес на шворці. Мені треба хтось незалежний. Може, таким чином один помітить те, що інший пропустить. Тож?

— Ліга знає?

Це було питання, з якого треба було починати. Ліга Капелюха поєднувала всі злодійські гільдії міста на умовах добровільного членства. Зрозуміло, що той, хто не хотів ставати добровільним членом, дуже швидко ставав членом мертвим. У цю мить анваларом Ліги була людина на ім’я Ґригас, злодій та бандит, який і думав наче злодій та бандит. А це обіцяло купу дурні в організації, яку не вдалося знищити навіть трьохсотлітньому меекханському пануванню. Не було відомо, як він відреагує на таку новину.

— Поки що ні. Я сам довідався лише дві години тому. Якщо справа не проясниться до опівдня — то доведеться повідомити йому. Так від чого ти маєш намір почати?

Злодій замислився, нахилив голову, прикрив очі. За мить важко зітхнув. Мислення сьогодні йшло надто важко.

— Добре. Я ніколи не був у тому храмі, за винятком головної нави, зрозуміло. Розташування приміщень, звичаї братів з ордену та сторожі, час молитов, їжі, розподіл обов’язків. Це — твоя справа, Цете. Не дивися так, ти маєш купу людей, а в мене розпитування братів з храму зайняло б днів зо п’ять. Добре було б знати все: що хто полюбляє їсти, хто не надто тішиться з нічних молитов, завдань у місті або ж порання на кухні й таке інше, — він зітхнув. — Прокляття, я навіть не уявляю, як Деарґон має намір тримати все це в таємниці.

— Якщо післязавтра Меч пронесуть на чолі процесії, всі плітки відпадуть самі собою. Що станеш робити ти?

— Я займуся Мечем: де його тримали, як його стерегли, яка була система вартування й захисні закляття. І яким чином, най йому грець, можна було непомітно вийти з храму, несучи на спині п’ятдесят фунтів залізяччя.

— Меч тримали в підземеллях. Тут десь валялася карта. Раз на місяць його виставляють на три дні перед публікою перед головним олтарем. Раз на рік несуть у процесії. Його не охороняли жодними закляттями й не ставили біля нього вартових.

— Жодними?

— Сім стоп довжини й п’ятдесят фунтів залізяччя, як ти вже й казав. Але будь ласкавий, надалі пильнуй за язиком поряд із духовними особами.

— Пильнуватиму. Також спробую дістатися до Рвисса та Альмарика.

— Я вже відіслав до них людей. Якщо вони мають із тим щось спільне…

— Це контрабандисти, я й сам кілька разів користався їхніми послугами. Вони не мусять знати, що перевозять. Досить і того, що клієнт їм заплатить. Важливішими є їхні зв’язки серед стерв’ятників побережжя.

— Щось іще?

— Тридцять імперських. І ще десь сотня в дрібних монетах, можна сріблом.

— Сто оргів сріблом? І тридцять золотом?!

Після другого питання Цетрон підозріло глянув на Альтсіна.

— Ти ж не маєш наміру тікати з міста?

— Ні, але як ти вже згадував, я буду чинити по-своєму. Гроші пришли мені найпізніше до полудня.

— Звідки я витрясу тобі таку суму?

— Позич, вкради, виграй у лотерею або продай цей будинок. Все одно, якщо нам усе вдасться — ти отримаєш винагороду від Деарґона.

— Думаєш, що я взяв би гроші від жерця?

— Знаю, що візьмеш. Де я знайду Кусара?

— У Барлозі, як і завжди в цей час. Ідеш до нього?

— Можливо,

1 ... 83 84 85 ... 157
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Оповістки з Меекханського прикордоння. Схід-Захід"