Книги Українською Мовою » 💛 Детектив/Трилер » Блогерка для бандита, Джулія Рейвен 📚 - Українською

Читати книгу - "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Блогерка для бандита" автора Джулія Рейвен. Жанр книги: 💛 Детектив/Трилер. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 83 84 85 ... 93
Перейти на сторінку:

Тіло неприємно нило від незмінної пози. Холод дедалі більше обволікав кінцівки, зуби голосно відбивали чечітку в роті. Хотілося прийняти гарячу ванну і випити чаю з імбиром, щоб хоч трішки зігрітися. Хотілося забрати дітей і нарешті повернутися додому. Обійняти їх. Заспокоїти. Хотілося, щоб це все швидше закінчилося. Як же я втомилася...

— Цегла — мій зведений брат, — твердо сповістив Міша, вриваючись у мої хаотичні роздуми. — Точніше, був ним, — з усмішкою додав він.

Кілька секунд я витріщалася на хлопця, обмірковуючи почуте. Побита голова з перебоями перетравлювала отриману інформацію.

— І...? — провела язиком по пересохлих губах. Новина про їхню некровну спорідненість мене зовсім не здивувала. Гаразд, Цегла і Міша — зведені брати. І що? Це помста за нещасливе дитинство? Неподілену іграшку? Але до чого тут я і діти? Я не розуміла, як пов'язане його вбивство і наше викрадення.

— Коли Цегла потрапив до в'язниці, нашими справами займався я, — з удаваним спокоєм промовив Міша. Він хотів здаватися незворушним, але я бачила, як хвилями ходили жовна на його обличчі. Бачила, як він сильно стискав кулаки, як рвано дихав. — Товаром, поставками, розбірками, усім, — хлопець заходив по гаражу, широко жестикулюючи. — Усю брудну роботу робив я. Усе блд робив я! — він зірвався на несамовитий крик. — Щоб одного чудового дня мій зведений братик повернувся на волю і притягнув із собою нікому невідомого Дмитра, який його хоробро врятував із палаючої камери, — Міша презирливо сплюнув, наче на язик попалося щось гидке.

— І замість тебе Цегла призначив Діму? — я закінчила напівзапитальною інтонацією, до кінця сумніваючись, що правильно зрозуміла його.

— Так, блд! — гнівно рявкнув Міша. — Так! Так! Із почестями віддячив йому за порятунок. Просто лицар в обладунках блд. Немов я був ніким. Смердючою шавкою, яка ні на що більше не годиться, — хлопець заткнувся і нервово захохотів. — А ось Діма — це так, це зовсім інше, — крізь моторошний сміх промовив він. — Чудовий хлопець, якому можна було довіряти. Цегла навіть призначив мене його помічником. Помічником, блд! Щоб я вів його в курс справи. Навчив усього. Пояснив.

— Але ви ж начебто добре ладнали? Я б навіть сказала, що дружили. Ти завжди заступався за Діму, відгукувався про нього з повагою. Чи це була лише гра? Фальш?

— Ех, Злато-Злато, звісно, я не міг пробачити такого приниження... Ані Цеглині, ані, тим паче, цьому впевненому виродку, Дмитру, — Міша кивнув кудись поверх моєї голови, немов подумки перенісся в минуле. Він повільно міряв кроками приміщення і час від часу незрозуміло хмикав. — І я придумав план помсти. Адже ніхто й ніколи не подумає, що хороший хлопець і вірний помічник, як я, може зрадити або зробити щось за спиною. Зможе красти товар і "допомагати" шукати щура з усіма. Підставляти інших, щоб врятуватися самому. Мда, цю роль я виконував на "відмінно".

— Але..., — запнулася, підбираючи потрібні слова, — навіщо було чекати стільки років? Не простіше було вбити всіх одразу?

— А яка мені з цього користь? — хлопець здивовано повів плечима. — Залишитися без грошей і все життя поневірятися по смітниках у надії сховатися від головорізів Цеглини? Ні... —  протягнув він із маніакальним задоволенням. — Це було занадто безглуздо. Помста — страва, яку потрібно подавати холодною. Саме в той момент, коли ніхто й не очікує. І якби не ти, — очі Михайла загорілися небезпечним вогнем, — усе давно б закінчилося. Ще тоді, в лісі. Підставного щура покарали б, а я б із легкістю зміг перевести всі підозри на Діму. Але ти, як відчувала, коли потрібно було з'явитися і все зіпсувати, — хлопець полоснув по мені презирливим поглядом, і я мимоволі втиснулася спиною в шершаву стіну. — Хоча, знаєш, так вийшло навіть цікавіше... Як ти думаєш, хто повідомив Цеглині, що ти прокурорська донька? Якраз у день вашого весілля?

Я розуміла, що це риторичне запитання і мовчала. Судомно ковтала в'язку слину, щоб хоч трохи зволожити пересохле горло, і не наважувалася говорити.

— Це був я, — не дочекавшись моєї відповіді, гордо вимовив Міша. — Я... , - широка усмішка заграла на його обличчі. — Я навіть підкинув зведеному братику ідею, щоб ти особисто вбила Діму. Влаштувати показову страту перед усіма його амбалами... Але й тут ти блд зіпсувала всі плани! Тупа сука! — хлопець замахнувся кулаком на мене, але в останню мить врізав ним в стіну. Я пискнула і зіщулилася сильніше, ніж раніше. Зробила різкий вдих і, заплющивши очі, завмерла в очікуванні ударів. Але їх не було.

— Я ж би тебе відпустив... і дітей теж, — важко дихаючи, зізнався Міша. — Якби ти навела пістолет на Діму, а не на мого тупого братика! Усе б давно закінчилося, і б уже була на півдорозі до Італії. Могла пити вино, знімати свої непотрібні відео для інстаграму і набирати нових підписників.

Я неспішно підняла голову і зустрілася з поглядом хлопця. Божевільним, відчуженим, немов він не тут зараз, а десь далеко думками. Чомусь я не повірила жодному його слову. Не вірила, що все так би так закінчилося. Не витримавши чергової мовчазної паузи, я хрипло попросила:

— Михайле, будь ласка, давай я зараз зроблю все, що потрібно. Усе, що ти скажеш, тільки відпусти нас. Діти ні в чому не винні. Будь ласка.

— Звісно, зробиш, — Міша розтягнув губи в подобі посмішки і удавано-ласкавим голосом додав. — Ти переживаєш за сина, сестру, і це нормально. Бачив Бог, Злато, я не хотів вас убивати. Бачив Бог..., — хитаючи головою, пробурмотів він. І мій мозок відмовлявся розуміти почуте.

Ні-ні-ні-ні, він цього не зробить. Це все неправда.

— Михайле, будь ласка... — ледь чутно вимовила. В очах застигли сльози, але плакати сил не залишилося. Я благатиму його, як тільки зможу.

— Злато, — хлопець нахилив набік голову і подивився на мене як на нерозумне звірятко. — Не бійся, скоро прийде Діма і все закінчиться.

1 ... 83 84 85 ... 93
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Блогерка для бандита, Джулія Рейвен», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Блогерка для бандита, Джулія Рейвен"