Читати книгу - "Війна з Росією"

— Дякую, пане Генеральний секретарю, — відповів Говард. — Всі присутні мали змогу ознайомитись із загальними положеннями, які ми надіслали кожному з вас під грифом «цілком таємно». Не буду повторювати, про що там ідеться, оскільки вкрай важливо дотримуватися безпеки операції... І ми не можемо обговорювати це на відкритому форумі Північноатлантичної ради. По-перше, пропоную, щоб спочатку заступник Верховного головнокомандувача окреслив загальні вимоги до формування ударних сил для кращого розуміння усіма присутніми масштабу проблеми. По-друге, я рекомендую влаштувати надсекретний інструктаж для ваших військових представників. Я хочу, щоб усі чітко зрозуміли, яких саме заходів ми плануємо вжити. І, що найголовніше, мені потрібне ваше схвалення, щоб приступити до детального планування операції.

— Ми всі добре розуміємо, що секретність украй важлива, — погодився Костілек. — Чи можу я вважати, що Рада схвалила пропозицію про те, щоб військове керівництво НАТО приступило до розробки операції, з планом якої ви мали змогу самостійно ознайомитися перед початком цього засідання?

Він зробив паузу, але відповіддю йому була тиша.

— Бачу, що схвалила, — продовжив Костілек. — Отже, я хочу надати слово заступнику Верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі для обговорення порядку формування ударної групи.

Мак-Кінлі окинув поглядом присутніх за столом. На відміну від попередньої зустрічі Північноатлантичної ради, зараз присутніх переповнювало відчуття цілеспрямованості та рішучості, чого ще ніколи не спостерігалося на засіданнях НАТО. У такий скрутний час цей союз, найуспішніший за всю світову історію, знайшов у собі сили та відвагу, щоб дати відсіч агресору.

— Шановні пані та панове, я не буду вдаватися у подробиці. Досить сказати, що я налагоджу співпрацю із кожною з ваших країн, щоб обговорити детальні умови формування ударної групи для операції, про яку говорив генеральний секретар. Дозвольте мені додати лише одне: операція, яку ми плануємо, потребує таких сил, яких НАТО ще ніколи не збирало з часів холодної війни. Якщо ваші країни не підтримають цей план своєю активною участю, то операція провалиться. Я не сумніваюсь, що Альянс спроможний на все, варто тільки йому цього справді захотіти. Як щойно зауважив Генеральний секретар, у НАТО є мільйони озброєних чоловіків і жінок, і цього більше ніж достатньо, щоб протистояти будь-яким силам, що їх Росія може кинути в бій. Мої колеги просто зараз обговорюють із кожною країною-членом НАТО її конкретну участь у підготовці та здійсненні цієї операції. Я прошу вас доповісти своїм урядам, що НАТО зможе досягти успіху в звільненні країн Балтії тільки в тому разі, якщо всі держави-члени НАТО одностайно підтримають цю операцію всіма необхідними для цього силами та засобами.

Заступник головнокомандувача зробив невелику паузу, щоб дати можливість присутнім поставити запитання, якщо вони в когось виникли. Жодних запитань не надійшло, тож Костілек підбив підсумки засідання. Говард і Мак-Кінлі отримали зелене світло для дій.

Коли Говард і Мак-Кінлі залишилися вдвох, адмірал виклав свої міркування:

— Тепер, як було домовлено, ми маємо підготувати два плани. Фіктивний і реальний. Залиште фіктивний план мені, я сам донесу його до послів та лідерів їхніх держав. Після того як інформація дійде до столиць і кожен клятий держслужбовець простягне до неї свої лапи, я б’юся об заклад, що росіяни отримають повну копію плану вже за лічені години. Потім я буцімто з величезним небажанням і тільки під сильним політичним тиском поділюся подробицями цього фіктивного плану. Це дасть змогу позбутися неминучих підозр з боку росіян. Ви ж зосередьтеся на реальному плані. І тримайте його в секреті. У дуже, дуже великому секреті. Щоб росіяни не змогли рознюхати жодної деталі цього плану. Ось так будемо діяти...

Годину потому, після ще однієї швидкісної поїздки переповненими автомобільними дорогами Брюсселя, Мак-Кінлі сидів за столом у головному штабі НАТО, тримаючи в одній руці чашку чаю, а другою набираючи по криптофону номер генерала Рейнхардта Якобсена, німецького начальника штабу оборони, який був його давнім другом: свого часу вони утрьох, разом із Киддом — новим начальником штабу оборони Британії, навчались у Штабному коледжі в Кемберлі.

«Якщо хтось і зможе вмовити німців, щоб вони нам допомогли, то це Рейнхардт», — подумав Мак-Кінлі. В німецькій армії його через високий зріст називали Шпалою. Якобсен був військовим від Бога, служба в армії була у нього в крові. У 1941 році його дід висаджувався з парашутом на Криті разом із елітною парашутною бригадою Рамке, що входила до складу Люфтваффе. Тому Якобсен ніколи й не сумнівався, що теж стане військовим. Як професійний командир танка, Рейнхардт запевнив Мак-Кінлі, що перша танкова дивізія вже була мобілізована, і що Німеччина наразі узгодила двосторонню домовленість із Польщею, й остання теж відрядить підкріплення — 10-у бронетанкову кавалерійську бригаду. Разом виходить близько п’ятнадцяти тисяч осіб і ста п’ятдесяти танків.

— І, Девіде, якщо ви зможете залучити Об’єднаний корпус швидкого реагування, ми підпорядкуємо під його командування дивізію «Панцер-1». Ця організація має чималий досвід проведення військових операцій, і ми дуже їй довіряємо, — зазначив Якобсен.

Далі він зателефонував генералу Джоку Кидду в Лондон.

Криптофон передав сигнал: зв’язок безпечний. Кидд привітав Мак-Кінлі як старого друга.

— Дейве, паршивець! Приємно чути твій голос. От ця бісова війна! Та не бери в голову, ми з усім розберемося.

Мак-Кінлі коротко ввів Кидда в курс справи щодо рішення Північноатлантичної ради розпочати підготовку операції та спитав, що може запропонувати Велика Британія. Було зрозуміло, що з новим керівництвом, яке призначили після втрати корабля «Королева Єлизавета», атмосфера в Лондоні змінилася. Кидд знав основні положення операції. Збройні сили були в бойовій готовності, також мають бути задіяні резерви. Обурення в нього викликала заміна загартованих боями професіональних військових на резервістів, що бачили війну лише в кіно. Кидд вважав це ідіотизмом. Але Мак-Кінлі обірвав його.

— Друже, цього «коня» довго тримали на припоні. Йому теж треба дати раду. Зроби, що можеш, використовуючи те, що маєш.

— Пробач, Дейве. Це лише чергова тупа і безвідповідальна авантюра, та хто не ризикує, той не п’є шампанське.

Потім він перейшов до нової тактичної групи Королівського військово-морського флоту, яку очолили корабель Її Величності «Оушен» та десантний корабель «Альбіон» із диверсійно-десантним батальйоном морської піхоти на борту, що має прийти