Читати книгу - "Гра янгола"

Сальвадор послабив тиск револьверного дула. Я почув, як він поставив зброю на запобіжник, і повільно обернувся. Обличчя в Рікардо Сальвадора було суворе й темне, волосся – сиве, а сині очі – гострі, наче голки. Я прикинув, що йому років п’ятдесят, але, либонь, було б нелегко зустріти чоловіка, навіть удвічі за нього молодшого, який би посмів стати йому поперек дороги. Я проковтнув слину. Сальвадор опустив револьвер, обернувся до мене спиною й повернувся вглиб приміщення.

– Пробачте за такий прийом, – пробурмотів він.

Я пішов за ним до крихітної кухні й зупинився на порозі. Сальвадор поклав револьвер на зливальницю й підпалив картон та папір у грубці. Дістав банку з кавою й подивився на мене із запитанням в очах.

– Ні, дякую.

– У мене більше нічого доброго немає, – остеріг мене він.

– Тоді я складу вам компанію, – сказав я.

Сальвадор укинув до кавоварки дві щедрі ложки змеленої кави, наповнив її водою з глека й поставив на вогонь.

– Хто розповів вам про мене?

– Кілька днів тому я навідував удову Марласки. Вона й розповіла мені про вас. Сказала, що лише ви прагнули з’ясувати істину й що це коштувало вам посади.

– У певному розумінні можна сказати, що так, – підтвердив він.

Я помітив, що нагадування про вдову стурбувало його, і я запитав себе, що могло відбуватися між ними в ті дні нещастя.

– Як вона там? – запитав він. – Сеньйора Марласка?

– Думаю, їй бракує вашого товариства, – наважився сказати я.

Сальвадор кивнув головою, лютий вираз повністю зійшов із його обличчя.

– Я вже давно її не навідував.

– Вона думає, ви звинувачуєте її в тому, що сталося з вами. Гадаю, вона була б рада знову побачити вас, хоч і минуло багато часу.

– Може, ви й маєте рацію. Може, я й справді повинен навідати її.

– Ви розповісте мені про те, що сталося?

Сальвадор знову спохмурнів і кивнув головою.

– Що ви хочете знати?

– Удова Марласки сказала мені, що ви ніколи не погоджувалися з гіпотезою про самогубство її чоловіка й підозрювали зовсім інше.

– Більше, аніж підозрював. Чи розповідав вам хто-небудь про те, як помер Марласка?

– Мені розповідали тільки про те, що він наклав на себе руки.

– Марласка втопився. Принаймні поліція дійшла такого остаточного висновку.

– Як саме втопився?

– Існує лише один спосіб, яким можна втопитися, але до цього я повернуся згодом. Найцікавіше, де він утопився.

– У морі?

Сальвадор посміхнувся. Його посмішка була чорна та гірка, як та кава, що стала переливатися через вінця. Сальвадор понюхав її.

– Ви певні, що хочете почути цю історію?

– Я ще ні в чому не був такий певний протягом свого життя.

Він подав мені чашку й подивився згори вниз, ніби оцінюючи мене.

– Я припускаю, що ви вже були в того сучого сина Валера.

– Якщо ви маєте на увазі компаньйона Марласки, то він помер. Але я розмовляв із його сином.

– Цей також сучий син, можливо, тільки трохи менш нахабний. Не знаю, що він вам розповів, але певен, він не розказував, як вони удвох змовилися домогтися, щоб мене вигнали з поліції й щоб я перетворився на жебрака, якому ніхто не подасть милостиню.

– Боюся, він і справді забувся згадати цей факт у своїй версії подій, – підтвердив я.

– І не дивно.

– Розкажіть мені, як утопився Марласка.

– О, це й справді дуже цікаво, – сказав Сальвадор. – Чи було вам відомо, що сеньйор Марласка, адвокат із ласки Божої, ерудит і письменник, був у роки своєї молодості двічі чемпіоном різдвяного запливу, який організовує в порту Барселонський клуб плавання?

– І як же примудрився втопитися чемпіон із плавання? – запитав я.

– Не менш цікаво, де він утопився. Труп сеньйора Марласки знайшли в ставку на асотеї Водного резервуару в парку Сьюдадела. Ви знаєте те місце?

Я проковтнув слину й кивнув головою. То було саме те місце, де я вперше зустрівся з Кореллі.

– Якщо ви його знаєте, то також повинні знати, що це такий собі ставок, глибина якого не перевищує один метр тоді, коли він повний по вінця. У той день, коли там знайшли мертвого адвоката, ставок був наполовину порожній і його глибина була не більшою за сімдесят сантиметрів.

– Чемпіон із плавання не може втопитися на сімдесятисантиметровій глибині за будь-яких обставин, – погодився я.

– Так само думав і я.

– Були й інші думки?

Сальвадор посміхнувся гіркою посмішкою.

– Почнімо з того, що він навряд чи втопився. Лікар судової медицини, який робив розтин трупа, знайшов у його легенях трохи води, але зробив висновок, що смерть настала внаслідок зупинки серця.

– Не розумію.

– Коли Марласка впав у ставок чи коли хтось його туди штовхнув, його тіло було охоплене полум’ям. На ньому були опіки третього ступеня – на грудях, руках та обличчі. Судовий лікар дійшов висновку, що тіло горіло не менш як хвилину перед тим, як увійшло в контакт із водою. Рештки, знайдені в одежі адвоката, указували на присутність якогось розчинника в тканині. Марласку спалили живцем.

Мені знадобилося кілька секунд, щоб усе це усвідомити.

– Навіщо це хтось зробив?

– З ним за щось поквиталися? Проста жорстокість? Самі обирайте. Як на мене, то хтось хотів затримати процес упізнавання тіла Марласки, щоб вигадати час і збити зі сліду поліцію.

– Хто?

– Жако Корбера.

– Імпресаріо Ірен Сабіно.

– Який зник у той самий день, коли помер Марласка, з усіма тими грішми, які адвокат мав на своєму рахунку в Іспанському колоніальному банку й про які його дружина нічого не знала.

– Сто тисяч французьких франків, – уточнив я.

Сальвадор подивився на мене, заінтригований.

– А звідки ви знаєте?

– Не має значення. Але що робив Марласка на асотеї біля Водного резервуару? То не те місце, де людина може опинитися випадково.

– Це ще одне питання, яке залишилося нез’ясованим. Ми знайшли аркуш паперу в кабінеті Марласки, на якому він записав, що о п’ятій пополудні в нього призначена зустріч. Чи принаймні так можна було зрозуміти. На клаптику паперу були записані година, місце й ініціал. Велика літера «К». Яка, мабуть, означала «Корбера».

– І що, ви думаєте, сталося? – запитав я.

– Я думаю, і про це свідчать зібрані факти, що Жако обманом домігся від Ірен Сабіно, щоб вона заморочила Марласці голову. Відомо, що адвокат був одержимий усіма цими шахрайськими сесіями спіритизму та іншими нісенітницями, а надто після того, як помер його син. У Жако був компаньйон Даміан Роурес, що мав стосунки з тими колами. Несосвітенний лицемір і святенник. Удвох і з допомогою Ірен Сабіно вони переконали Марласку, що він зможе увійти в контакт зі