Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Ми не можемо ухвалити таке рішення. Це вибір Рози.

— Ти настільки довіряєш її судженням?

— Так, довіряю, — Норріс подивився у далечінь, де кінь з вершником розчинились у пітьмі вулиці Бікон. — Гадаю, вона наймудріша з усіх дівчат, яких я зустрічав.

— Ти одурманений нею, чи не так?

— Я її поважаю. І так, я люблю її, а хто б не любив? У неї напрочуд шляхетне серце.

— Це називається «одурманений», Норрісе. Зачарований. Закоханий, — Венделл зітхнув з розумінням. — А вона, певна річ, одурманена тобою.

Норріс насупив брови.

— Що?

— Хіба ти не бачив, як вона на тебе дивиться, як жадібно ловить кожне твоє слово? Як прибрала твою кімнату, заштопала твій кітель. Вона робить усе можливе, щоб сподобатися тобі. Скільки ще очевидних доказів тобі потрібно, щоб переконатися — вона закохана в тебе.

— Закохана?

— Розплющ очі, чоловіче! — Венделл засміявся і поплескав його по плечі. — Я мушу поїхати додому на свята. Думав, ти поїдеш до Бельмонта?

Норріс усе ще стояв, уражений щойно почутим від Венделла.

— Так, — приголомшено відповів юнак, — мій батько чекає на мене.

— Як щодо Рози?

Справді, як щодо Рози?

Він думав лише про неї після того, як вони з Венделлом розійшлися. Коли повертався до свого помешкання, він розмірковував, що його друг міг виявитися правим. Роза закохана у нього? Він не помічав цього. Але навіть ніколи і не придивлявся.

Знизу з вулиці він бачив, як тремтить світло свічки у вікні його горища. Подумав, що вона ще не спить, і раптово усвідомив, що не може дочекатися зустрічі з Розою. Він побіг сходами, відчуваючи більше збудження з кожним кроком. За хвилину відчинив двері, його серце шалено калатало як від очікування, так і від напруження.

Роза заснула за столом, її голова лежала на зігнутій руці. Перед нею лежала розгорнута «Анатомія» Вістера. Поглянувши через плече дівчини, Норріс побачив, що вона роздивлялася зображення серця, і подумав: «Яка незвичайна дівчина». Свічка догорала, залишаючи лише калюжу воску, тож він засвітив іншу. Коли обережно закрив Вістера, Роза заворушилась і прокинулася.

— О, — промуркотіла вона, — ти повернувся.

Норріс дивився, як вона потягується, розминає шию, відкидає волосся. Подивившись у її обличчя, Норріс не побачив там нещирості, підступності, а лише дівчину, яка намагається скинути сонливість. Хустка, яку вона накинула на плечі, була з грубої сірувато-коричневої вовни, а коли вона потерла рукою обличчя, на ньому залишився зольний слід.

Норріс подумав, як відрізнялась вона від сестер Веллівер з їхніми шовковими сукнями, гарненькими шарфами з бахромою та чудовими черевичками з марокканської шкіри. Йому більше не хотілося зустрічатися з ними, він відчув, що нарешті зрозумів, ким вони були насправді. Якими вправними у безчесній грі у фліртування. Не такі, як ця дівчина, яка відкрито позіхає і тре очі так природно, як дитина, що тільки-но прокинулась після денного сну.

Вона подивилась на нього.

— Ви розповіли їм? Що вони сказали?

— Доктор Гренвілл утримався від оцінки. Він бажає почути розповідь з твоїх уст, — він нахилився ближче і поклав руку їй на плече. — Розо, він зробив щедру пропозицію, яку ми обидва, я та Венделл, вважаємо за найкращу. Доктор Гренвілл пропонує взяти Меггі до себе.

Вона посуворішала. Замість вдячності в її очах спалахнув жах.

— Скажи мені, що ви не погодились.

— Їй було б там краще. Заради її здоров’я та безпеки.

— Ви не мали права! — вона підхопилася на ноги.

Зазирнувши в очі дівчини, Норріс побачив там первинний вогонь. Вона готова була принести в жертву все заради тої, кого любила. Дівчина була такою відданою, що могла б витримати все, аби тільки Меггі була врятована.

— Ви віддали йому Меггі?

— Розо, я б ніколи не зрадив твою довіру.

— Вона не ваша, щоб віддавати її.

— Послухай мене. Послухай, — він узяв її обличчя в долоні і змусив подивитися на нього. — Я сказав їм, що ти єдина, хто може це вирішувати. Я сказав їм, що зроблю лише так, як ти захочеш. Я підкоряюсь твоїм наказам, Розо, чого б ти не забажала. Лише ти знаєш, як буде краще, а я лише хочу, щоб ти були щаслива.

— Ти це серйозно? — прошепотіла вона.

— Так. Чесно.

Вони розглядали один одного якусь мить. Раптом у її очах блиснули сльози, і вона відійшла. Він подумав, що вона така маленька. Така тендітна. Так, ця дівчина була сама проти всього світу, і це було дуже важко. «Вона дуже приваблива дівчина», — сказав Венделл. Дивлячись на неї зараз, Норріс бачив чисту й чесну красу, яка відблискувала навіть крізь плями золи. Красу, з якою сестри Веллівер ніколи не зможуть суперничати. Вони були просто двома самовдоволеними принцесами, вдягнутими в атлас. У цієї дівчини нічого не було, але вона взяла під своє крило того слабоумного Біллі. Вона нашкрябала все, що змогла, аби купити своїй сестрі пристойний похорон і утримувати племінницю нагодованою.

Це дівчина, яка має залишитися зі мною. Навіть якщо я цього не заслуговую.

— Розо, — промовив Норріс, — настав час поговорити про майбутнє.

— Майбутнє?

— Що буде далі з тобою та Меггі. Я буду відвертим: мої перспективи у коледжі туманні. Я не знаю, чи зможу далі оплачувати цю кімнату, не кажучи вже про їжу для нас усіх.

— Ти хочеш, щоб я пішла, — сказала вона як про вирішену справу, наче по-іншому і бути не могло. Як легко вона прийшла до того, що він хотів позбутися її. Як великодушно вона пробачила його.

— Я хочу, щоб ви були в безпеці.

— Я витримаю, Норрі. Я навчилася жити з правдою. Просто скажи мені.