Читати книгу - "Сад кісток, Володимир Пірогов"

— Завтра я їду додому в Бельмонт. Батько чекає мене на свята. Я тобі можу сказати, що це не буде безжурне гостювання. Він не з тих, хто любить святкування, тож я, швидше за все, проведу свята, пораючись на фермі.

— Не треба пояснювати, — вона відвернулася, — я піду вранці.

— Так, ти підеш. Зі мною.

Несподівано Роза повернулася до нього, її очі розширились від захвату.

— До Бельмонта?

— Це найбезпечніше місце для вас обох. Там знайдеться свіже молоко для Меггі і ліжко до твоїх послуг. Там вас ніхто не знайде.

— Я можу її взяти?

— Звісно, ми візьмемо її. Я і не думав залишати її тут.

У раптовому захопленні вона кинулась йому в обійми. Хоч вона й була мініатюрною, але мало не збила його з ніг. Сміючись, він упіймав її і почав кружляти маленькою кімнатою, відчуваючи, як радісно б’ється її серце.

Зненацька Роза відскочила від нього, а на її обличчі Норріс побачив сумніви.

— Але що скаже твій батько про мене? — спитала вона. — І про Меггі?

Він не міг їй брехати, тим паче під пильним поглядом дівчини.

— Я не знаю, — сказав він.

28

Було пів на четверту, коли фермер зупинив свій фургон на узбіччі бельмонтської дороги, щоб вони зійшли. Їм ще треба було пройти три кілометри, але небо було ясним, а сніг, укритий льодяною кіркою, яскраво блищав, наче скло на післяобідньому сонці. Коли вони йшли дорогою, Роза тримала Меггі на руках, а Норріс показував, яке поле належить кому з сусідів. Він познайомить її з ними всіма, і вони полюблять її. Он той занедбаний будинок належить старому Езрі Гатчінсону, чия дружина померла від тифу два роки тому, а корови на сусідньому полі належать удові Геппі Комфорт, яка має певні наміри стосовно Езрі. По інший бік дороги охайний будинок доктора та місіс Голловеллів, пари, яка не мала власних дітей, але була дуже добра до нього протягом усього Норрісового життя і завжди радо зустрічала його у своєму будинку, наче він був їхнім рідним сином. Двері бібліотеки доктора Голловелла завжди були відчинені для Норріса, а минулого року він написав палкого рекомендаційного листа до медичного коледжу.

Роза слухала його розповідь з великою цікавістю, навіть незначні подробиці про кульгаве теля Геппі чи надзвичайну колекцію німецьких церковних гімнів доктора Голловелла.

Коли вони наближалися до ферми Маршаллів, Роза почала розпитувати швидше і нетерплячіше, наче відчайдушно жадала дізнатися якомога більше деталей його життя перед тим, як вони прибудуть на місце. Піднявшись на пагорб, вони побачили ферму на горизонті. Вона зупинилась подивитися, приклавши руку, щоб прикрити очі від блиску сонця, яке сідало.

— Особливо немає, на що дивитися, — визнав Норріс.

— Мені є, на що, Норрі. На місце, де ти зростав.

— Я не міг дочекатися, щоб покинути його.

— Я взагалі не уявляю собі життя тут, — Меггі заворушилась, прокинулася на її руках і щось радісно пробулькотіла. Роза усміхнулася до племінниці й сказала: — Я була б щасливою на фермі.

Він засміявся.

— Ось що мені подобається в тобі, Розо. Мені здається, ти б змогла бути щасливою у будь-якому місці.

— Не має значення, де.

— Перш ніж сказати «важливо з ким», тобі треба познайомитись з моїм батьком.

— Я боюся. Після того, як ти про нього говориш.

— Він різка людина. Тобі варто це знати заздалегідь.

— Це тому, що він втратив твою матір?

— Вона покинула його. Вона покинула нас обох. Він ніколи їй не пробачить.

— А ти? — спитала Роза і поглянула на юнака, її щоки горіли рожевим від морозу.

— Вечоріє, — сказав Норріс.

Вони продовжили йти, сонце нахилилось нижче, голі дерева відкидали довгі тіні на сніг. Наблизившись до старої кам’яної стіни, яка блищала від льоду, вони почули ревіння корів у скотарні. Коли вони підійшли до ферми, Норрісу здалося, що будинок став меншим та біднішим, ніж він його пам’ятав. Чи були дошки такими ж пошарпаними, коли він від’їжджав лише два місяці тому? Чи завжди ґанок був такий кривий, а паркан такий перекошений? Що ближче вони підходили, то важче на нього тиснуло почуття боргу і страшнішою видавалася майбутня зустріч. Він уже шкодував, що втягнув у це Розу з дитиною.

Хоча Норріс і попередив її, що батько може виявитися неприємним чоловіком, дівчина не виказувала ознак страху, доволі бадьоро крокувала поруч з ним і щось дзижчала до Меггі. Як може вона не сподобатися будь-кому, навіть його батьку?

«Певна річ, вони з немовлям зачарують його, — думав Норріс. — Роза завоює його прихильність, як завоювала мою, і ми всі разом сміятимемося за вечерею. Так, це можуть бути чудові відвідини, а Роза буде цьому запорукою. Моя щаслива ірландська дівчинка».

Норріс подивився на неї, і його її вигляд підбадьорив його, тому що Роза раділа можливості бути тут з ним. Вони йшли вздовж перекошеного паркана до будинку, який зблизька видавався ще більш подертим і похмурим.

Увійшли крізь браму, що осіла, до подвір’я, де, поруч з поламаним возом, була розкидана купа колод, які ще треба було порубати на дрова. Сестри Веллівер злякалися б, поглянувши на це подвір’я. Він уявив їх у їхніх вишуканих черевичках, що прокладають собі шлях по збовтаній свинями грязюці. А Роза не вагалася. Вона просто підтягнула спідницю і пішла за Норрісом через подвір’я. Стара свиня, яку потурбували ці гості, хрюкнула і побігла до скотарні.

Раніше, ніж вони дісталися ґанку, двері відчинилися, і вийшов батько Норріса. Ісаак Маршалл не бачив свого сина два місяці, але не гукнув до нього, вітаючись. Він просто стояв на ґанку і дивився, як наближалися гості. На ньому була та сама домоткана куртка і ті самі жовто-коричневі штани, що й завжди. Але тепер одяг, здавалося, висів на ньому, а очі, які визирали