Читати книгу - "Що знає вітер, Емі Хармон"

Він пахнув мною.

У мене в животі скрутилося клубочком тепло, витісняючи страх, і я потерлася своєю щокою об Томасову сюди-туди, потицялась у нього носом, тимчасом як мої руки продовжували свою роботу. Невдовзі йому знову треба буде поголитися. Його вилиця загрубіла, а під очима, що ними він стежив, як я знімаю з нього сорочку, залягли синці. Коли я спробувала підняти його руки над головою, щоб зняти з нього нижню сорочку, він узяв однією рукою мене за підборіддя й наблизив мої вуста до своїх.

— Ти намагаєшся врятувати мене, Енн?

— Завжди.

Він здригнувся й дозволив мені цілувати йому кутики рота, доки я не торкнулась язиком складки між його губами. Його груди під моїми руками були теплі та тверді, і я відчувала, як пожвавлюється його серце, як розступається перед світанком темрява. Томас заплющив очі й розімкнув вуста перед моїми вустами.

Якусь мить ми спілкувалися пестощами, поцілунками, що ставали дедалі міцнішими й витягали нас із самих себе, а потім м’яко повертали назад. Ми здіймались і падали одне в одного, наші вуста насичувались і не квапилися, губи були млосні й м’які, язики переплітались, а тоді розплітались і з’єднувалися знову.

Відтак його руки ковзнули вгору по моїх гомілках, прослизнули під блакитний халат, затягнутий на талії, взяли мене за стегна і стиснули мої сідниці. Його долоні гарячково гладили мої ребра та груди, а тоді поверталися назад, обхоплюючи та тримаючи їх, шанобливо, проте наполегливо. Він ковзнув і потягнув мене за собою, спустившись зі стільця на підлогу й замінивши гіркі переживання співпереживанням. Його вуста пішли тим самим шляхом, що й руки, розсунувши мій халат і відсунувши його геть, і я врешті-решт опинилася гола під ним, вдихаючи любов у його шкіру та життя в його тіло, тимчасом як він так само рятував мене.

17 січня 1922 року

Чотирнадцятого січня Дойл зібрався знову; із відходом де Валери та всіх тих, хто відмовився визнавати результати голосування, його чисельність зменшилася майже наполовину. Після того як де Валера склав повноваження, президентом Дойлу було обрано Артура Ґріффіта, а Міка призначили головою нового тимчасового уряду, організованого за умовами Договору.

Ми з Енн не стали залишатися в Дубліні після останніх дебатів і голосування, що розкололо Дойл. Нам не терпілося втекти з Дубліна, повернутися до Оїна й до спокійного Дромагайра, хай яким відносним був тамтешній спокій. Але ми повернулися, взявши із собою Оїна, щоб побачити, як Дублінський замок, символ британського панування в Ірландії, передають тимчасовому уряду.

Мік спізнився на офіційну церемонію. Приїхав на урядовому кабріолеті, у випрасуваній старій формі добровольця та в блискучих чоботях. Люди схвально закричали, а Оїн несамовито замахав рукою в мене на плечах, гукаючи: «Міку, Міку!» — так, ніби вони з Майклом були давніми друзями. Я був такий зворушений, що мені відібрало мову, а поряд зі мною не криючись плакала Енн.

Згодом Мік сказав мені, що лорд Фіц-Алан, віцекороль, який прийшов на зміну лордові Френчу, пирхнув і сказав: «Містере Коллінз, ви спізнилися на сім хвилин». А сам Мік на це відповів: «Губернаторе, ми чекали сім століть. Ви можете почекати сім хвилин».

У вівторок ми побачили, як цивільна гвардія, новосформована поліція Ірландії, пройшла до Дублінського замку у темній формі й кашкетах із емблемами, щоб стати до виконання своїх обов’язків. Мік каже, що це перші з набраних поліціянтів, але їх буде більше. Пів країни сидить без роботи, і заяв на вступ надходить безліч.

Хоч що там казали про Міка чи про Договір, я ніколи не забуду, як він споглядав мирне передання влади. В усіх оселях, на вулицях і в газетах дублінці чудуються тому, що цей день настав. І вплив Договору очевидний не лише в цьому місті. Повсюди в Ірландії, в усіх портових гарнізонах, окрім трьох, британські війська готуються до відбуття. Допоміжні війська та «чорно-брунатні» вже зникли.

Т. С.

Розділ 22

Утіха

Звідки пристрасть ця глибока?

Чом не знала я,

Що гріхом для нас усіх

Є саме життя?

Та лиш той, хто завинив,

Гідний каяття.

В. Б. Єйтс

Надія, що прийшла до людей з відходом британської армії наприкінці січня, і символічне значення, закладене в цьому відході, протягом наступних місяців були затьмарені іншими подіями і згодом забуті. Дві протилежні партії ірландців — прибічники та противники Договору — достоту як ірландці та британці у спокої англо-ірландського перемир’я, заходилися гарячково зміцнювати власні мури й шукати підтримки, водночас намагаючись донести свої позиції до широкого загалу. Ірландська республіканська армія розкололася навпіл: половина її приєдналася до Майкла Коллінза та прибічників Вільної держави, а половина відмовилася йти на компроміси й зібралася під знаменом республіканців, себто тих, хто не погоджувався на менше, ніж республіка.

Де Валера перед тим провадив активну агітацію проти підтримки Договору, збираючи величезні юрби слухачів — громадян, украй незадоволених варіантом Вільної держави. Дуже багато людей жахливо постраждали від рук британців і тепер не бажали йти на компроміси з ненадійним супротивником. Британці зажили в Ірландії недоброї слави, порушивши Лімерикський договір 1691 року, і чимало людей, які підтримували де Валеру, вважали, що британці порушать також і Акт (Договір) про Ірландську Вільну державу.

Майкл Коллінз розпочав власну кампанію та їздив із графства до графства, збираючи тисячі людей, у яких на меті було попередити конфлікт і нову війну. Томас став їздити до нього на великі відстані, щоб підтримати й оцінити настрої широкого загалу. У Літрімі та Слайґо, як і в усіх графствах Ірландії, люди обирали ту чи ту сторону і проводили своєрідний водорозділ. Напруження на вулицях, яке колись викликали допи й «брунатні», тепер мало інші причини; новим джерелом незгод стала ворожість між сусідами й недовіра між друзями. В Оїна почастішали кошмари, а нерви Бріджид геть здали: вона розривалася між відданістю Томасові й любов’ю до синів. Коли Томас їздив із Майклом, я залишалася в Ґарва-Ґлібі, боячись покинути дім без нагляду.

Коли лютий плавно перейшов у березень, а березень — у квітень, тріщина в керівництві Ірландії перетворилася на прірву всередині країни, з якої виповз хаос. Їй наступало на п’яти пекло. Нальоти на банки та сторожові застави стали звичною