Читати книгу - "Що знає вітер, Емі Хармон"

справою: виникла величезна потреба у зброї та грошах для повалення нового уряду. Редакції газет грабували або ж захоплювали, а машина пропаганди запрацювала на повну потужність. Бригади ІРА, що виступали проти Договору, — бригади, що своїм поводженням радше нагадували загарбницькі війська, — почали захоплювати цілі міста. У Лімерику, де контроль над містом означав контроль над мостами через річку Шеннон і панування над заходом і півднем, засіли як прибічники, так і противники Договору. Сили ІРА, що виступали проти Договору, захопили казарми, які нещодавно звільнили британські війська, влаштовували штаби в готелях і займали урядові будівлі. Спекатися їх можна було лише силою, а застосовувати силу не хотів ніхто.

Тринадцятого квітня Майкл звернувся до тисячі людей у Слайґо під час акції на підтримку Договору, але його зігнали зі сцени, коли в натовпі почалася бійка. З вікна, що виходило на площу, прогриміли постріли. Його заштовхали на заднє сидіння броньованої автівки (за ним слідом гайнув Томас) і помчали до Ґарва-Ґліба, поки на площі відновлювали порядок. Він провів ніч у Дромагайрі; будинок оточували два з половиною десятки бійців Вільної держави, що захищали його, поки він планував наступний крок. Ми сиділи за столом у їдальні серед залишків обіду. Бріджид була у себе в кімнаті, а Оїн неподалік, у вітальні, грався у скляні кульки з Ферґусом, який не був поблажливий, зате виявляв неабияке терпіння.

— Британський корабель біля берегів Корку захопили сили противників Договору. На ньому було багато зброї. Тепер тисячі одиниць вогнепальної зброї в руках людей, які хочуть дестабілізувати Вільну державу. Якого хріна корабель, повний зброї, робив біля берегів Корку? Це справа рук британців, — заявив Майк, звівся на ноги й обійшов круг столу — ситий, але з напруженими нервами.

— Британців? — у подиві звів брови догори Томас. — Чому британців?

Томас підійшов до вікна й визирнув у темряву, але тут озвався Ферґус, нагадавши, щоб він посунувся від вікна.

— Томасе, якщо цього не витримаю я, якщо цього не витримає Ірландія, британці скажуть, що не мають вибору: їм доведеться повернутися, щоб відновити порядок. Угода втратить чинність. А Ірландія миттю повернеться до британських рук. Тож вони тишком-нишком маніпулюють нами за лаштунками. Я надіслав Черчиллеві телеграму, звинувативши його в таємній змові. Може, то й не він. І не Ллойд Джордж. Але таємна змова є. Я не сумніваюся.

— Що сказав Черчилль? — важко видихнув Томас.

— Він категорично це заперечив. А ще спитав, чи готовий хтось в Ірландії боротися за Вільну державу.

В їдальні запала тиша. Майкл повернувся до свого стільця й сів, поставивши лікті на коліна й опустивши голову на руки. Томас дивився на мене трагічним поглядом, нервово глитаючи.

— Томмі, я боровся з британцями, — промовив Майкл. — Убивав, нападав із засідки й обводив круг пальця. Я був міністром маніпуляцій. Але, дідько, на це мені сміливості не стає. Я не хочу боротися зі своїми співвітчизниками. Я досі намагаюсь укладати угоди з дияволом, а тепер у диявола надто багато облич. Там я капітулюю, тут даю обіцянки, стараюся, щоб усе це не розвалилось, а результату не бачу.

— Боротися за Вільну державу означає вбивати за Вільну державу, — із серйозним обличчям промовив Томас. — Хороші люди — і чоловіки, й жінки — є по обидва боки цього конфлікту. Емоцій тут багато. Пристрасті розпалилися. Та насправді ніхто не хоче стріляти у своїх. Тож ми б’ємося, плануємо, окопуємось і сперечаємось, але вбивати одне одного не хочемо.

— Коли ненавидиш тих, у кого стріляєш, убивати збіса легше, — насилу зізнався Майкл. — Але навіть Артур Ґріффіт, затятий прибічник мирного опору, каже, що застосування сили неминуче.

Артур Ґріффіт мав виступити в неділю в ратуші Слайґо разом із іншими політиками, що підтримували Договір. З огляду на те, що сталося під час його виступу, Майкл уже домовився про надходження військ Вільної держави, щоб спокій зберігався і недільні збори відбулися. Тимчасовий уряд прийняв закон, підтриманий королівською санкцією, який вимагав проведення загальних виборів до тридцятого червня. Як прибічники, так і противники Договору відчайдушно намагалися встановити зв’язок із виборцями — або залякати їх.

Нашу розмову урвав Роббі, який застиг під дверима їдальні в брудних чоботях, тримаючи в руках капелюха. Його пальто було забризкане крапельками дощу.

— Доку, здається, в одного з хлопців під час стрілянини у Слайґо влучила шрапнель. Він зробив собі перев’язку й нічого не сказав, але тепер йому стало зле. Я подумав, що ви могли б на нього глянути.

— Приведи його до лікарні, Роббі, — наказав Томас, кинув серветку на стіл і підвівся.

— І скажи хлопцеві, що не зважати на рану, якщо поряд є лікар, — це велика дурість, — буркнув Майкл, стомлено похитавши головою.

— Уже сказав, містере Коллінз, — відповів Роббі. Віддав честь Майклові, кивнув мені й пішов із їдальні слідом за Томасом.

— Я хочу подивитися, доку! — вигукнув Оїн, покинувши Ферґуса та скляні кульки заради зручного глядацького місця в операційній. Томас йому не відмовив, а Ферґус скористався нагодою здійснити обхід.

Ми з Майклом залишилися самі, я підвелася і стала збирати тарілки: мені потрібно було дати якусь роботу голові й рукам. Майкл втомлено зітхнув, але не встав зі свого місця.

— Я вніс хаос у вашу домівку. Знову. Хаос ходить за мною повсюди, — зморено сказав він.

— Ніколи не буде такого дня, щоб тобі не були раді в Ґарва-Ґлібі, — відповіла я. — Приймати тебе тут — честь для нас.

— Дякую, Енні, — прошепотів він. — Я не заслуговую на вашу добру волю. І знаю це. Через мене Томас рідко буває вдома. Через мене він ухиляється від куль і гасить пожежі, яких не влаштовував.

— Томас тебе любить, — відповіла я. — Він вірить у тебе. Ми обоє віримо в тебе.

Я відчула, що він пильно дивиться на мене, й рішучо перехопила його погляд.

— Я рідко помиляюся, дівчинко, та щодо тебе помилявся, — стиха промовив він. — Томмі має нетлінну душу. Нетлінним душам потрібні душі споріднені. Я радий, що він знайшов свою.

Моє серце здригнулось, а в очах забриніли сльози. Я полишила бездумне збирання посуду і взялася за бік, силкуючись не втратити самовладання. У мене в грудях наростало почуття провини. Почуття провини й невпевненості, змішане з жахом і відчаєм. Я щодня розривалася між обов’язком попереджати й бажанням уберегти й щодня намагалася заперечувати те, що знала.

— Я мушу дещо тобі сказати, Майкле. Мені треба, щоб ти мене послухав і повірив мені, якщо не заради себе самого, то заради Томаса, — промовила я. Смаком ці слова нагадували мені попіл, Оїнові рештки на озері, що розійшлися хмаринкою