Книги Українською Мовою » 💛 Молодіжна проза » Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва 📚 - Українською

Читати книгу - "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей" автора Діна Ареєва. Жанр книги: 💛 Молодіжна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 111
Перейти на сторінку:

***

Вранці я приїжджаю в ліцей раніше за всіх. Я вночі майже не спала, лежала й уявляла своє життя без Нікіти. А в сусідній кімнаті так само крутилася і не спала мама.

Під ранок я вирішила нічого не говорити Нікіті, щоб не псувати собі настрій перед балом. Я потім його запитаю, збрехав він про лист чи ні.

Поступово кабінет заповнюється однокласниками. Я ні на кого не дивлюся, роблю вигляд, що повторюю домашку, а сама бездумно витріщаюся в підручник. 

Раптово в кабінеті повисає тиша, і я піднімаю очі. У дверях стоїть Алька і з викликом дивиться на клас, який замовкає.

Вона в темних штанах і фіолетовій водолазці, поверх якої пов'язаний тонкий шарфик.

— Ні, — виривається в мене мимоволі. — Ні, Алю...

Аліна окидає мене байдужим поглядом і йде далі по проходу. Сідає за останню парту, а мене охоплює повний відчай.

Тому що цей шарфик червоного кольору.

 

***

На перерві пробую поговорити з Алькою, але вона вороже сприймає мої спроби.

— Тебе це не стосується, — холодно відповідає колишня подруга.

— Послухай, — не полишаю надії її переконати, — не треба, Алю, не лізь до них. Це може бути небезпечно.

— Ну ти ж упоралася! — підхоплюється вона. — У тебе все вийшло! Чи ти хочеш сказати, що я гірша? Що я відстій, а ти крута?

— Та ні ж, ні... — безсило опускаю руки.

Я не можу їй сказати про те, що мені допомагали хлопці, правилами це заборонено. Не можу розповісти, що мене мало не втягнули в кримінальну історію з викраденням. І якби Шведов не виявився знайомим Топольських, я б так просто не відбулася. Не можу розповісти про Нікіту, який заради мене став засновником.

Але й мовчати не можу. Хіба можна допустити, щоб Алька стала черговою жертвою Гри?

— Аль, — хапаю її за руку, — ти можеш мені повірити? Ми ж були подругами, просто повір. Туди не можна соватися, якщо ти...

Але Аліна висмикує руку.

— Так і скажи, що ти не хочеш, щоб я хоч у чомусь із тобою зрівнялася. Боїшся, що я буду кращою?

У нас в обох одночасно пілікають телефони. Відкриваю повідомлення і читаю:

«Ви пройшли всі рівні. Гру закінчено». 

Піднімаю очі на Аліну, яка дивиться на екран свого телефону, і бачу на її обличчі торжествуючу посмішку.

— Алю... — загублено шепочу. Загублено і з безвихіддю, бо розумію: все марно. Аліна у Грі.

— Машо, — гукає мене Голик, — урок починається, ти йдеш?

— Іди, — підштовхує мене Алька, — я без твоїх проповідей обійдуся.

Іду за Севкою, але все одно кілька разів обертаюся. У грудях ворушиться щось важке й громіздке, заважає нормально дихати.

Нікіта не зводить із мене тривожного погляду, і я теж без кінця кручуся, щоб його бачити. Мені так спокійніше. Зате вчитель зарубіжної літератури не витримує.

— Зарічна, ти дивись, а то голова так і залишиться розвернутою на сто вісімдесят градусів. Будеш до дошки спиною вперед виходити.

Але напевно моя тривожність передається повітрям, бо над жартом ніхто не сміється.

 

***

Після уроків спускаюся у вестибюль. Нікіта залишився на консультації, у нього борги по зарубіжці. Мені потрібно його дочекатися, сьогодні генеральна репетиція перед балом.

На душі гидко й нудотно. А ще страшно. Хоч Аліна й наговорила гидоти, мені її шкода. Вона сама не впорається, а я нічим не зможу допомогти, якщо вона не захоче.

У вестибюлі погляд натикається на високого чоловіка в пальто. Він стоїть біля розкладу уроків і уважно його вивчає. По спині біжить холодок, долоні пітніють, бо я одразу його впізнаю.

Навіщо Джеймсу Бонду розклад уроків ліцею, навіть якщо це престижна «Сотка»? І що взагалі тут робить Шведов?

Відповідь очевидна — він прийшов поговорити з мамою, бо з батьком Нікіти він уже розмовляв. Тільки про що? Про те, що ми з Нікітою викрали його машину?

Роблю кілька кроків назад, сподіваючись сховатися за сходами, але пізно. Шведов мене помічає і примружується, при цьому його очі дивно спалахують. І дивиться він дивно, ніби рентгеном просвічує.

Шведов дає знак підійти, і я придушую бажання розвернутися і втекти. Все одно він мене знайде, якщо захоче.

— Це твоя мама? — показує він на дошку, де висять портрети всіх учителів ліцею разом із завучем і директоркою.

— Здрастуйте, — вітаюся я замість відповіді. 

Ясно, що мама, він питав, як її звати. До того ж ми схожі.

— Вихована, — окидає мене Шведов оцінювальним поглядом. Я мовчу, просто чекаю. — Мені подобається твоя безпосередність.

— Навіщо вам моя мама? — запитую в лоб. — Це через той випадок із машиною?

— Ні. Просто цікавлюся. А це що за захід? — киває він у бік кольорового рекламного постера, на якому написані імена учасників завтрашнього балу.

1 ... 84 85 86 ... 111
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Ігри мажорів. "Сотий" ліцей, Діна Ареєва"