Читати книгу - "Часу немає, Рустем Халіл"

Два десятки звернених до нього облич — відважних, наївних, світлих. 

Що він міг їм сказати? Чи мав він право взагалі чогось їх навчати? 

Едем підкинув ціпка, спіймав на льоту і постукав набалдашником по піддашку прохідної. 

— Достатньо буде однієї істини: закони створюють люди. Такі, як ви, хіба що трохи старші. Іноді краще, частіше — гірше, — він потягнув на себе двері. — І ще… 

Кілька рук із телефонами опустилися. Студенти дивилися на нього не через екран смартфону, а прямо в очі. 

— І ще. Не читайте книжок про Перрі Мейсона. 

Під акомпанемент реготу Едем рушив до президентського автомобіля. 

…Мостовий закінчив свій монолог тим, що залишив біля тарілки пару купюр, вийшов з-за столу, навіть уже взявся за ручку дверей, але на мить завмер і обернувся. «Призначайте суддів», — сказав і пішов, залишивши вихід прочиненим. 

«Тільки б я його не зламав, — думав Едем, обіпершись ліктями на стіл і склавши долоні, — тільки б він не виявився тією самою людиною, яку я не знаючи веду до загибелі». 

Коли все скінчилося, Едем почувався стомленим бійцем, який з оголеним мечем ринувся в пекло бою і вибіг із протилежного боку, проклавши за собою просіку з убитих ворогів. Якщо точніше — навіть не вибіг, а викульгав обіпершись на ціпок. Щоб виконати задумане, президентові довелося звернутися до політиків, що були йому винні, але роками не мали можливості списати свій борг. Він призначив суддів, відправив у відставку міністра оборони й затвердив Леоніда Мостового на посаді антикорупційного прокурора, а той виконав свою частину корупційної угоди — закрив справу проти сина Ахат. Але Едем не відчував задоволення. 

Тепер він відкинувся на дивані й морщився від неприємного запаху, поки медсестра втирала йому в ногу мазь, аби полегшити біль. Залишився останній раунд — підписати угоду про запуск ліків від ураження Мітча у виробництво. Потім Едем матиме трохи часу, щоб насолодитися президентським статусом так, як забажає. 

Щоправда, чого побажати — він і уявлення не мав. 

Григорій Гарда сидів за шаховою дошкою з виставленим етюдом. Його лице, чорне, як січнева ніч, свідчило, що голова президентської адміністрації розмірковував аж ніяк не над розв’язанням шахової задачки. На колінах він тримав теку з запитаннями, які президентський штаб підготував до дебатів. Глава держави мав присвятити їм другу половину п’ятниці. Однак Едем, опинившись у тілі Антоненка, сплутав весь президентський графік. 

Едем розумів, що для Гарди страшніше інше: президент розпочав не зовсім зрозумілу для голови своєї адміністрації гру, не спитавши в нього поради й не посвятивши у свої плани. Певно, такого ще не траплялося, і Гарда досі не обрав стратегію, як на це реагувати. А може, ще й злякався, що Антоненко за його спиною домовився з антикорупційним прокурором, і в цій новій грі взагалі немає місця голові президентської адміністрації. 

Утім, сьогоднішнім вчинкам президента легко можна було вигадати зручне пояснення, й Едем сподівався, що цим шляхом Гарда й піде. Звільнення міністра Рідчука — це обнуління скандалу, який накрив би президента з головою. Призначення Мостового та суддів — таємна домовленість із антикорупційним прокурором про те, що той не розслідуватиме зловживань президентської команди, коли Антоненко програє вибори й покине пост. Договір, для підписання якого довелося трохи натиснути на міністерку охорони здоров’я, і відвідування похорону Фростова — це частина передвиборчого піару. Хоча, можливо, і лебедина пісня президента, який перед тим, як піти, вирішив довести, що приніс на своєму посту більше користі, аніж шкоди. 

Мовчання висіло в кабінеті рушницею, яка ще не вистрелила, і Едему геть не хотілося порушувати його першим. Однак він знав: не можна залишати непорозуміння між главою держави та його правою рукою. Завтра, коли у президентське тіло повернеться справжній Антоненко, тиск Гарди може стати каталізатором — і президент спробує повернути назад початі Едемом процеси. 

Нарешті медсестра закінчила масаж. Едем поправив холошу й, обіпершись на ціпок, піднявся слідом за нею. Можливо, йому вдасться повернути довіру Григорія Гарди і при цьому уникнути довгих розмов. Треба тільки підтвердити найпростіші пояснення своїх вчинків. 

— Не можна щодня робити одне й те ж і сподіватися на нові результати, — сказав Едем. — Якщо ми хочемо вийти у другий тур, треба зробити щось незвичайне, чого від нас не чекають. 

Гарда простежив, щоб медсестра причинила за собою двері. 

— Команда, — відповів він, не відриваючи погляду від дошки. Певно, він мав на увазі: зважуючись на якісь кроки, президент мав порадитися з командою і передусім із ним, Григорієм Гардою. 

Едем провів кінцем ціпка по плямі на стіні, залишеній після розбитого дзеркала. Він шукав переконливих слів. Гарда прикусив голівку білого ферзя, наче перевіряв на міцність матеріал, з якого вона була відлита. 

Аж Гарда й сам — як цей ферзь, раптом зрозумів Едем. Найтрагічніша фігура у грі. Найсильніша на полі, без аналогічної пари, завжди поруч із королем. Але, залишаючись до часу центром стратегії, ферзь має пам’ятати, що головне його завдання — захистити одну з найслабших фігур. Він може вкласти в перемогу весь свій талант, усі свої можливості, та при цьому немає жодної гарантії, що в один із ходів ферзем не пожертвують, а при хорошій грі — не проведуть у ще одного ферзя — пішака… 

З глибин чужої пам’яті викотилася зім’ята куля спогадів. Тисячі ухвалених разом рішень, сотні спільних сподівань. Роки, покладені одним заради сходження іншого. Григорій Гарда не зможе продовжувати політичну кар’єру без Олекси Антоненка — минуле й сумнівні зв’язки голови президентської адміністрації, високий негативний рейтинг, відсутність харизми та фінансової підтримки не дадуть йому жодних шансів. Це Антоненко зможе прожити ще деякий час у політиці без Гарди, від’їдаючи потроху із залишків своєї популярності. А потім доживатиме вік експертом для численних телешоу — все ж таки він назавжди ввійшов в історію молодої країни як один із її президентів. 

Головне — переконати таку фігуру, як Гарда, не в тому, що перемога близько, а в тому, що вони дійдуть до неї разом. Що ферзь так і залишиться єдиним ферзем. 

Едем підійшов до Григорія і, порушуючи правила, зняв із дошки єдиного чорного пішака, а чорного короля, який уже забився в найближчий куток, поставив ліворуч від ферзя. Ось він — його хід. Король і ферзь удвох на полі супроти цілої армії. 

Гарда спершу завмер, а потім ніби якась таємнича рука витерла гумкою його нагострені риси. Так, іноді Антоненко може ухвалити нестандартне рішення самостійно, але все ж вони і далі грають пліч-о-пліч — президент і глава його адміністрації. І не тільки ферзь прикриває короля,