Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- Можеш почитати, - він простягнув їй переписку з Лолітою.

Лєра втупилася на дисплей, а Влад на неї, сподіваючись, що вона не почне висловлювати думки вголос. Боковим зором він бачив, що Аня навіть не дивиться в їхній бік: сидить в одному навушнику з телефоном у руках.

- Так ось воно як! - протягнула сестра і, глянувши на передостаннє повідомлення, різко застигла. - Хто це в тебе з'явився?

Влад вскочив з-за столу, щоб відібрати телефон, але Лєра відсмикнула руку.

- Тупо? - запитав він.

- Ні, - вона задумалася. - Лоліта часто за тебе питає. І сьогодні ми не збиралися йти сюди, але потім вона дізналася, що ти тут і, власне, ось.

- Гаразд, припустимо, - заспокоївся Влад. - А то в мене вже параноя.

Він кинувся до Лєри, сподіваючись забрати телефон, а вона різко встала і почала тікати. Влад бігав за нею, відчуваючи себе людиною, в якої відібрали останній пончик.

- Я випадково зайшла в матеріали бесіди, - усміхнулася вона і загальмувала. - О, вона тобі груди кидала! Оце так розмір!

Влад, немов не чуючи цього, застиг із таким самим незворушним обличчям і обмірковував план захоплення телефону.

- Сестро, ти мене ставиш в незручне становище. Хоча я забув, тобі ж це подобається.

- Звісно, я ж твоя сестра. Ганьбити тебе - моє улюблене заняття.

- Дай телефон, - Влад простягнув руку.

Лєра не послухала й знову кинулася бігти. Навколо столу, потім по своєму величезному ліжку. Влад майже наздогнав її, якби різке запитання не змусило зупинитися.

- Чому ти переписку не видалив?

Він знизав плечима:

- Я взагалі про неї забув.

- Мені здавалося, коли люди розлучаються, вони видаляють усі спогади, переписки та фотки. Стирають людину з пам'яті.

- Це коли почуття через край лізуть. А коли начхати, просто не згадуєш. Благаю, видали цю чортову переписку і більше ніколи не зачіпай мене з цим.

- Та годі, - скривилася Лєра. - Мені ж потрібен привід.

- Видаляй, кажу.

Зрештою Лєра зробила, як він просить. Але коли переписка зникла, вона ще сильніше розпливлася в усмішці:

- О, ти з Анею спілкуєшся?

Більше вона не встигла подивитися, бо до неї побіг Влад і вихопив телефон із рук.

- Ти ж знаєш, що коли мені лінь говорити, я пишу.

Лєра занадто добре знала свого брата, тому повірила. До того ж він казав правду: їхні з Анею повідомлення одне одному можна перерахувати на пальцях.

- А ти видалила переписку з Марком? - запитав він, аби змінити тему.

- Так, щоразу, коли сварилися, - вона перевела погляд йому за спину. - Аню, важливе запитання: ти видалила переписку з колишнім?

Аня підняла голову і витягнула навушник.

- Ні. Це ж компромат на людину, таке зайвим не буде.

- А ось із нею я згоден, - сказав Влад і попрямував до дверей.

- Стій, - схопилася Лєра. - Я зарядку в Марка забула. В мене телефон розрядився.

- У мене не айфон, якщо ти про це.

Лєра потерла долонею лоб.  

- Точно, блін.

Подивилася на Аню, але говорити не довелося: відповідь прозвучала раніше.

- В мене теж.

- У Колі візьми, - порадив Влад і вийшов.

57

Коля повернувся до своєї кімнати й, зачинивши двері, скинув футболку, в якій зараз було надто спекотно. Він би й у вікно виліз, щоб освіжитися, але в такому стані не ризикнув.

Присів на край столу і взяв телефон. Букви не розпливаються - вже добре; а ось тіло приємно горіло, і голова трохи паморочилася. Йому раптом захотілося палити - шкода, що не додумався у Влада цигарку стрельнути. Але він завжди міг зробити це в сусіда по кімнаті. І хоч більшість часу цей хлопець проводив у квартирі своєї дівчини, лише зрідка з'являючись у гуртожитку, пачка цигарок на чорний день завжди зберігалася на верхній полиці.

Поки він розмірковував, у двері постукали. Коля повільно обернувся і помітив Юлю. В синьому халаті, зав'язаному поясом, у руках пару альбомних аркушів. Дивлячись на Колю, вона спочатку розгубилася, а потім упевнено зайшла:

- Привіт. Потрібна порада.

Коля відкинув телефон і подивився на неї.

- Як мама поживає?

- Нормально. Поки що, - вона опустила очі.

Коля помітив на її обличчі збентеження, упереміш із цікавістю, і, здається, зрозумів, у чому річ.

- Я б одягнувся, але мені так спекотно. Вмираю просто.

Юля кивнула і зупинилася поруч.

- Пив?

- Та жах, - погодився він. - У вашої Лоліти день народження, і вона вирішила споїти всіх.