Читати книгу - "Ігри в помсту, Світлана Бонд"

- А, чула. Але мені було не до цього, - байдуже відповіла Юля і перейшла до справи. - З ваших хтось бере участь у конкурсі з малювання емблеми факультету? Я беру участь, але не знаю, що вибрати.

Побачивши нерозуміння в очах Колі, вона вирішила пояснити детальніше. Хоча, можливо, в такому стані він нічого путнього не порадить. Йому зараз не до її малюнків.

- Ну, сову, - нагадала вона. - І всякі ці штуки, сам подивися.

Юля сіла поруч і показала йому два аркуші. На одному сова зображена олівцями, а на іншому - фарбами. Другий варіант вразив своєю яскравістю і реалістичністю, тому Коля не одразу зміг відвести погляд.

- О, не знав, що ти малюєш.

- Ти багато чого не знав. Так який? - поки Коля розглядав малюнок гуашшю, вона продовжила. - Мені б дуже хотілося виграти. Приз, напевно, невеликий, але малюнок переможця буде емблемою факультету. Це ж так класно!

- Впевнений, у тебе є всі са... шас... шанси, - насилу вимовив він і повернув малюнки.

Юля засміялася так голосно й заразливо, що йому й самому раптом смішно стало. Дівчата, звісно, казали, що п'яний Коля надто милий і діє на них, як магніт. Він ніколи цього не помічав, а зараз Юля, уражаючись таким самим сміхом, випадково встромилася носом йому в голе плече.

- Можна два відправити? - Коля видав перше, що спало на думку.

- Напевно, так і зроблю.

Юля зістрибнула зі столу та підійшла до нього. Провела долонею по передпліччю до пальців і вгору.

- Ти так подорослішав, - зауважила вона. - Ніяк не звикну, що ти...

- Що? - Коля повернувся до неї. Її рука, що малювала на ньому візерунки, впала.

- Вибач, друже... Мені так захотілося тебе поцілувати.

Він дивився на Юлю трохи розгубленим поглядом, ніби втратив здатність швидко реагувати. Вона не чекала, поки він зважиться. Сама піднялася навшпиньки, поклала руки на плечі й притулилася до його губ. Коля не відштовхував її, дозволяв цілувати себе, наче лялька, не здатна на емоції. Але раптом узяв ініціативу у свої руки: підхопив її за стегна, посадив на стіл і продовжив цілувати. Все як вона хотіла - без вагань, без сумнівів. Сам же він насилу розумів, що робить і чого хоче. Просто хотілося. А тут саме прийшло.

Коля не намагався заходити далі й стримував всі свої бажання, а потім відчув, як вона розв'язала пояс. Халат розкрив усе її тіло, і Коля зовсім втратив голову. Пробігся долонями по її грудях, животу, опустився до стегон і сильніше втиснув в себе.

Юля обняла його за шию і потягнула ближче. Вона майже лежала на тому столі і його за собою тягнула.

За гучним серцебиттям і пристрасним диханням юнаки прослухали стукіт у двері. Тільки коли вони відчинилися, відскочили один від одного, але надто повільно й неохоче.

Коля повернув голову і побачив Лєру. Вона скривилася, пригнічуючи сотні емоцій, які, безсумнівно, були, але зараз він не міг читати її як відкриту книгу. Він і себе не розумів.

- Про-о-ошу вибачення, - видихнула вона і зачинила двері.

Коля відійшов від Юлі й потер долонями обличчя; дихання повільно заспокоювалося, холод проникав у кожну клітину, приводячи його думки до тями. Нарешті він усвідомив, що стоїть без футболки, а Юля - в розкритому халаті, що демонструє груди. Треба бути повним дурнем, щоб не зрозуміти, до чого все йшло. І Лєра подумала так само. Дивна ситуація. Адже він цього не хотів: Юля - його подруга дитинства, він не міг із нею так вчинити. Здогадувався, що в неї навіть хлопця ніколи не було, а він мало не став її першим. Такі думки протвережували.

- Забудь про це, - він подивився на Юлю, що зав'язувала пояс. - Нічого не було і не буде. Вибач, я просто п'яний.

- Це через Лєру?

- Що? Ні, ти моя подруга не через Лєру. Я тебе ціную і поважаю, не хочу це псувати.

Юля стиснула губи, на секунду задумалась і глянула йому прямо у вічі.

- А якби вона не прийшла?

- Але вона прийшла, - Коля взяв зі стільця футболку і вдягнув. Треба було взагалі не знімати. - Іди собі, будь ласка.

Вона неохоче кивнула і вийшла, залишаючи його наодинці з заплутаними думками. А Коля раптом відчув, що без цигарки тут не обійтися. Поліз на верхню полицю, дістав пачку і пішов на кухню. Там сів на теплу батарею і підкурив. Погано все вийшло. І, знаючи Лєру, чомусь він був упевнений, що зовсім скоро вона...

І вона прийшла. З тієї ж самої причини, що й він. Різко заскочила на кухню, а, побачивши його, сіпнулася; напевно, думала піти, але вже пізно - він її побачив.

Вона підійшла до вікна і чиркнула запальничкою. Раз, другий. Іскри летіли, а вогню не було. Це вона порівняла б із почуттями. І знову іскри. Отже, не судилося, кидати пора. Вона зробила крок до виходу, тоді Коля підійшов до неї із запальничкою у витягнутій руці. Підніс до цигарки, яку вона тримала в роті, підкурив і відійшов.

Вона повернулася на місце, бажаючи швидше покінчити з цим і піти.

- Що не так? - порушив мовчанку Коля.

- Все норм, - кинула вона.

- Я бачу.