Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

– Жас, у нас начебто проблеми…

Асіанка сіпнулася на звук, проте не прокинулася. Виглядала вона жахливо: нерівні подряпини і синці визирали з-під регенераційного пластиру, зап’ястя і лікоть правої руки розпухли, новий одяг, що нині валявся в кутку, перетворився на лахміття.

«Їй, напевно, ніяково розгулювати Торі-Ейл у такому вигляді. Вона – непереможна, її образу синці не пасують!» – Флора навшпиньки вийшла в коридор і помчала в кімнату охорони.

– Не спиться, матінко?

Вона пригальмувала біля ліфта, ледь не зіткнувшись із Бреттом Роксом, від якого густою хвилею розходились алкогольні випари, і високою рудоволосою дівчиною в сріблястій вечірній сукні, що обіймала його за плечі владним жестом. На взутті Бретта та його пасії блищали бризки дощу, доводячи: ці двоє нещодавно побували на вулиці.

– Гуляли під зорями? – Адреналін вирував у крові, заважаючи проігнорувати насмішку. – Пані?..

– Гей, ти! – Бретт штовхнув свою супутницю ліктем. – Нагадай, як тебе звуть?

– Ліза, пане Рокс. Ви сказали, що сьогодні зватимете мене Лізою.

Він грубо відкинув її до стіни і притримав стулки ліфта, що почали змикатися.

– Відповідь неправильна, таксі викличеш сама. А ти чого застигла, матінко? – Це вже адресувалося Флорі. – Боїшся?

– Терпіти не можу алкашів. Від них тхне.

– Що ти сказала?!

Вона побігла сходами вниз, ігноруючи роздратовані крики. Нерівний тупіт Бретта затих поверхом вище, зате обурення його подружки ще довго луною відбивалося від високих стель Торі-Ейл.

– Пані Даньято? – У вестибюлі, заклавши руки за спину, походжав управитель Ліам Рут, і його худа, затягнута в чорне постать нагадувала павука. – Я можу чимось допомогти?

– Біля ставка хтось є!

Він і бровою не повів. Пригладив лацкани фрака і безпристрасно повідомив:

– Ви маєте рацію. Там працюють медики. З пані Азаль Сонцеликою стався нещасний випадок під час купання.

– Якого ще купання? – Флора глянула крізь скло вхідних дверей і внутрішньо здригнулася: у світлі вуличних ліхтарів пролітав град, загрожуючи знищити сад, що тільки-но почав розквітати. – Ніч! Буря! Дикий холод! І хіба Азаль не поїхала ще вдень?

Управитель покосився на вікно, де з’явилися силуети людей.

– Поїхала. Але пані Азаль виявила, що загубила дорогу її серцю річ, і повернулась.

– У ставок із віандійською фореллю? Ідеальне місце, щоб щось знайти. Смерть, наприклад. Чому Азаль не попередили?

– О, не турбуйтеся, форель давно виловили. У пані Азаль звичайна судома. Завдяки вашому асіанину, пані Азаль не потонула.

– Він не мій асіанин!

– А чий? – пролунало від ліфта.

Флора крутнулася на п’ятах і, схрестивши руки на грудях, просвердлила Бретта вбивчим поглядом.

– Ви аж вісім років запевняли всіх, що не пішли стежкою батька, але досі вважаєте, що люди мають ціну? Сумно. Я думала про вас краще.

– А ти, матінко, не розрізняєш поняття «чийсь» і «куплений»? Та в тебе все набагато сумніше. Кажеш, від мене смердить як від смітника? – Бретт підійшов ближче і несподівано схопив зібране у хвіст волосся Флори, потяг до свого носа. – Кардамон, гіркота і свіжість в одній краплі… – пробурмотів, глибоко вдихаючи. – Дуже пасує до традиційного віскі… Ми поєднуємося, пані Даньято, навіть у запахах. Батько і це передбачив? Чи ти здогадалася сама?

Вона відсахнулась, але Бретт не розтиснув кулак. Зжаті його пальцями кучері вирівнялися, натягнулися струною, і кожен рух завдавав болю. Флора швидко заморгала, щоб прибрати з вій непрохані сльози, і слабко штовхнула Рокса в груди.

– Обійдемося без пестощів, матінко. – Він потяг сильніше, змушуючи її зробити маленький крок уперед. – Ти не заміниш Лізу, запам’ятай! Не крути переді мною хвостом! Всі твої кривляння – дитячий лепет у порівнянні з тим, на що здатні дівчата Б’єна! Зрозуміла мене?!

Флора не звикла до такого поводження. У її світі чоловіки були або адекватні, або перебували по той бік екрану, на каналі кримінальних новин. Теоретично вона знала, як дати відсіч, – самооборону навіть у школі викладали, але на практиці легка агресія виявилася значно страшнішою за постановні відеоролики про маніяків.

«Я повинна наважитись і вперше в житті вдарити людину. Не зроблю це зараз – не зроблю й у темному провулку, коли на кону буде виживання. Усі з чогось починають. Біль – ніщо. Важлива повага», – але змусити себе хоча б підняти очі Флора не могла.

– Зрозуміла?! – Бретт накрутив волосся на кулак і притулився лобом до її чола. – Не лізь до мене! Ти – просто нуль! Думаєш, якщо продасися один раз, то не станеш повією? Мила домашня дівчинка вийшла на полювання! Та мені начхати на тебе!

«На рахунок три. Один, два…» – Флора заплющила очі і вмазала йому в щелепу.

Промахнулася. Удар вийшов ледве відчутним, але Рокс заволав як різаний, розтиснув пальці і…

Втік?

Флора з побоюванням глянула крізь мокрі вії.