Читати книгу - "Спадкоємці Віанди, Олена Гриб"

Ні, не втік. Вилетів у відчинені двері на залитий дощем і засипаний дрібним градом ґанок особняка. Скорчився, притискаючи до грудей неприродно вивернуту кисть, глянув на розгублену Флору зі справжнісіньким страхом.

– Це я зробила? – Вона щиро не розуміла, що відбувається. – Як?..

– Силою думки, як хвалені віандійські чаклуни, – відповідь прозвучала звідкись збоку. – Сила справжньої Віанди жахає, чи не так? Особливо коли її підтримують асіанські кулаки.

– Персе! – Флора ледь не розплакалася від полегшення. – Це ви!

Вона зраділа не стільки допомозі (це ж не кримінальний район, а вестибюль пристойного будинку за десять метрів від поста охорони), скільки тому, що все повернулося на свої місця. Асіанин, хай навіть незвично пошарпаний і промоклий до нитки, – гарантія того, що життя дотримується хоч якихось меж реальності.

– Угу. – Він провів поглядом каталку з Азаль, яку двоє медиків заштовхували в ліфт, і зачинив вхідні двері, залишивши Бретта зовні. – Готуйтеся до нових кошмарів, там я теж буду.

– Що за дурниці? – Флора помітила на скроні та щоці Перса глибокі подряпини і вирішила не загострювати увагу на дивних застереженнях. – Що з вами? Ви поранені? Ходімо! – Вона вчепилась у його руку і смикнула в напрямку сходів. – Треба промити й заклеїти!

– Саме загоїться. – Він і не ворухнувся. – Ідіть до Жас, у мене залишилися справи. – Дивився асіанин на вихід. – Відпустіть, будь ласка.

Управитель відчинив двері для Бретта, що похитувався і тихо стогнав. Руда дівчина кинулася до нього, щоб підтримати, але Рокс, як і раніше, грубо відштовхнув її і, неприродно згинаючи ногу, пошкутильгав углиб будівлі.

– Жити буде. – Перс пригладив їжачок світлого волосся. – Перепрошую за інцидент. Іноді я забуваю про правила. Не можу обіцяти, що такого більше не повториться. – Він повільно відчепив пальці Флори від свого рукава. – Мені справді прикро.

Вона наздогнала його за порогом.

– Не розумію, про що ви! – гукнула, перекрикуючи шум вітру. – Не розумію, Персе, і дуже вдячна за допомогу! Куди ви? До ставка? Навіщо? Хочете знайти те, що Азаль наважилася шукати посеред ночі? Але ж холод пекельний! Ви й так промокли! Ви ж застудитеся!

– Вам справді не байдуже? – Перс не зупинився і навіть не озирнувся. – Тоді зробіть ласку: йдіть з дощу. Ви мене затримуєте на тому самому холоді, якого так боїтеся.

«Та що з тобою не так? Встав не з тієї ноги?!» – Флора розвернулась і рішучим кроком попрямувала до підсобного приміщення.