Читати книгу - "Похибка першого типу, Invisibility mask"

Лео.
Я сказав, що наберу пізніше і поклав слухавку. Дізнатись більше прямо зараз означало втягнути Арі в ще один хаос, до якого вона не готова. Проклята обіцянка нічого не приховувати висіла наді мною, змушуючи ретельно обирати слова. Вона планувала поїхати до матері сьогодні вдень — це ідеальний час, щоб владнати справи без зайвих пояснень.

— Щось сталось? — її м’які пальці стисли мої руки, намагаючись витягти мене з власних думок.

— Нічого серйозного, робочі моменти, — я нахилився, залишаючи легкий поцілунок  на її щоці, не вдаваючись в подробиці.

— Ти виглядаєш занадто зосередженим як для «нічого серйозного», — її очі пильно дивилися в мої, наче прагнули зчитати кожну деталь.

— Мила, я завжди так виглядаю, якщо це стосується чогось, окрім тебе, — відповів я, проводячи великим пальцем по її долоні. Ці слова змусили її посміхнутись, і по суті, це була цілковита правда.

— Що ми будемо снідати?

— Що б ти хотіла, щоб я тобі приготував? — я ніжно заправив пасмо її волосся за вушко, спостерігаючи, як вона примружує очі від мого дотику.

— Тобі не обовʼязково готувати постійно, але я дуже голодна, готова зʼїсти будь-що.

— Схоже, душ добре вплинув на твій апетит, — я промовив, нахилившись до її шиї, і залишив на ній легкий поцілунок. Мій слід, яскраво-червоний, все ще виділявся на її ніжній шкірі, ніби нагадування про нас.

— Лео! — її голос прозвучав обурено, але щоки миттєво залилися рум’янцем. Вона швидко притисла руку до шиї, прикриваючи те місце, де я щойно залишив свій відбиток.

— Що таке, мила? — я підняв брову, спостерігаючи за її невдалою спробою заховати доказ.

— Ти… ти просто… — вона зашарілася ще сильніше і, здавалось, не знала, як сформулювати свої думки.

— Янголе, лише ти можеш почервоніти від подібного, — я не зміг стримати усмішки.

— Припини насміхатись наді мною, Лео,  — вона ображено відвела погляд, схрестивши руки на грудях, ніби створюючи бар’єр між нами.

— Я не насміхаюсь, Янголе, — сказав я, притягаючи її до себе на коліна. Вона трохи пручалась, але не по-справжньому. — Ти така чарівна, коли злишся.

— Я ображена, — заявила вона, схрестивши руки на грудях і відвівши погляд убік, намагаючись надати своїм словам переконливості.

— Панкейки можуть якось виправити це? — запитав я з посмішкою, трохи нахиляючись, щоб упіймати її погляд.

— Ні, — вона різко відповіла, але легкий тремтячий куток її губ виказав те, що її "ні" не таке вже й переконливе.

— Ні? — я вдавано нахмурився. — Тоді я боюся, що мені доведеться звернутись до більш потужного засобу.

— І що це за засіб? — запитала вона з підозрою, все ще тримаючи оборону.

— Поцілунки. Багато поцілунків, — я нахилився ближче, грайливо кусаючи її за вушко.

— Лео! — вона спробувала відштовхнути мене, але сміх, що зірвався з її губ, розтопив будь-які спроби бути серйозною.

— От і все, Янголе, я відчуваю, що твоя образа вже тане, — я прошепотів, залишаючи легкі поцілунки на її шиї.

— Це не так працює, — вона хитнула головою, але її посмішка видала її з головою.

— Панкейки і поцілунки, — підсумував я, обхопивши її талію і підводячись. — Твоя ображена душа буде врятована за лічені хвилини.

Аріель.
Я переодягнулась у зручний костюм молочного кольору, збираючись до мами, коли Лео підійшов ззаду, обіймаючи мене.

— Вже готова, мила?

— Так, але я витратила половину часу, щоб перекрити тональником всі ті сліди, що ти залишив, — я обернулась до нього, намагаючись зберігати серйозність, хоч у голосі бриніло більше тепла, ніж докору.

Лео посміхнувся, його очі сяяли ледь помітним блиском хитрощів.

— Буду залишати їх нижче твоєї шиї, — він провів пальцями по ложбинці між моїми грудьми, так повільно, що від його дотику шкірою пробігли мурашки.

— Я вже це чула раніше, — я закотила очі, легенько вдаривши його по руці.

— Нічого не можу вдіяти, усім варто знати, що ти моя, — його губи ніжно ковзнули по моїй щоці, а потім трохи сильніше впилися, залишаючи легкий укус. Я затримала подих, поки він не дістався до моїх губ, цілуючи повільно і глибоко.

— Ти настільки територіальний, що це і так всі знають, — я ледве змогла вимовити ці слова, коли він відпустив мене, але не відвів свого гарячого погляду.

— Це добре, — промовив Лео, стискаючи мою талію міцніше і поглиблюючи поцілунок. Його губи настільки заволоділи мною, що на мить я навіть забула про час.

— Лео, ми вже мали виїхати, — я зі сміхом вирвалася з його обіймів і зробила крок назад, намагаючись уникнути його магнетичного погляду.

Він схилив голову набік, як завжди, трохи зухвало посміхаючись.

— Якщо це затримка через тебе, то я не проти.

— Ні, ти проти не будеш, а от моя мама… — я покрутила головою і швидко попрямувала до коридору, щоб одягнути верхній одяг.

Я відчувала, як його погляд буквально палив мене ззаду, але встигнути до мами вчасно було пріоритетом. Якби я не зупинила його зараз, ми б точно залишилися вдома.

Лео всю дорогу наполегливо вмовляв мене взяти його із собою, але я лише зітхнула, згадуючи їхню останню зустріч із мамою. Достатньо одного разу.

Коли він припаркував авто перед будинком, я повернулася до нього, збираючись швидко попрощатися.

— Давай я тебе почекаю, — запропонував він, нахилившись трохи вперед.

— У цьому немає необхідності, Лео, я не на двадцять хвилин туди йду, — я намагалася бути якомога спокійнішою, але його впертість починала мене розчулювати.

— Тоді напиши, коли тебе забрати, домовились?

Його голос звучав серйозно, і в його очах блищало те саме невгамовне бажання контролювати все, що стосується мене.

— Добре, — я усміхнулася, нахилившись до нього, щоб залишити короткий поцілунок на його щоці, перш ніж вийти з авто.

Насправді я не дуже розуміла, чому моя мама досі залишалася у цьому будинку. Після всього, що зробив Девід, найкращим рішенням було б піти. Але я знала, що це має бути її вибір, і тому не втручалася, хоч як би сильно мені цього не хотілося.