Читати книгу - "Молот Чудовиськ, Богдан Мостіпан"

Той, побачивши, що до нього наближається мисливець старший за званням, різко встав зі столу, а потім зробив невеликий уклін на знак поваги.

- Гей, хлопче, - сказав Бетфорд.

- Так, старший мисливець, - шанобливо відповів мисливець.

- Ти знаєш, хто такий Джилліан?

- Джилліан? - перепитав мисливець. - А, так, Джилліан - це ж той веселий хлопець у капелюсі?

- Так, саме він, - сказав Бетфорд. - Ти знаєш, де він знаходиться?

-Він сидів неподалік від мого столика в їдальні, - відповів мисливець, - ми з ним одночасно вийшли з кухні, і я побачив, як він пішов на задній двір Штабу.

-Дивно... - сказав Бетфорд, - приведи його до мене. Я маю з ним розмову.

-Так точно! - підкорився мисливець - а потім пройшов через задні двері гостьової зали, вийшовши на задній двір. Бетфорд у цей час підійшов до стійки, що знаходилася в тій же залі, зайшов за неї і підійшов до бочки, наповненої пивом. Він дістав з-під прилавка кілька порожніх кубків, а потім по черзі підніс кожен з кубків до краника в бочці і наповнив обидва кубки пивом. Пиво було якісним і свіжим, оскільки щотижня візники привозили до Штабу якісне пиво. Тримаючи обидва кубки в руках, Бетфорд попрямував до одного зі столиків, розташованих у залі, поклав кубки на стіл і сів за нього, чекаючи Джиліана. Через пару хвилин мисливець, до якого звернувся Бетфорд, увійшов до гостьової зали разом з Джиліаном.

-Твоє доручення виконано, старший мисливець, - сказав мисливець, - вважаю, я можу йти?

-Так, можеш іти... - сказав Бетфорд. Мисливець зробив ще один невеликий уклін, а потім пішов у своїх справах, після чого Бетфорд звернувся до Джиліана: -А ось і ти, сідай.

-Оо, Бетфорд, - радісно вигукнув Джиліан, - я радий тебе бачити!

-Взагалі-то я твій новий командир, і з цього моменту ти зобов'язаний мене слухатися. Тобі це ясно?

-Ну нічого собі! -відповів Джиліан, - ось так звела нас доля... Виходить, я приєднаюся до вашого загону, разом з тим похмурим мисливцем, як його там... Кліффорд? - запитав Джиліан.

-Так, він той самий, - сказав Бетфорд, - сідай, я якраз наповнив кубки свіжим пивом, думаю, тобі воно сподобається.

-Ух ти, - сказав Джиліан, - це справа для мене! - радісно вигукнув Джиліан і сів за стіл разом з Бетфордом. Бетфорд сидів праворуч, ближче до парадного входу, а Джиліан ліворуч, недалеко від заднього виходу.

-Насправді досить несподівано, - відповів Джиліан, посміхнувшись, - виходить, не дарма ми тоді з вами мило поговорили в їдальні.

-Так... - відповів Бетфорд - відсвяткуємо твоє вступ до нашого загону келихом пива, але поки ми не напилися, я повинен просвітити тебе щодо подробиць вступу до нашого загону.

-Я уважно слухаю, Бетфорд - зробив серйозний вигляд Джиліан, а потім почав слухати старшого мисливця.

-Ну по-перше, як я і казав, - почав короткий вступ у справу Бетфорд, - ти повинен повністю підкорятися моїм наказам, не суперечити старшим мисливцям, тобто мені і Кліфорду, з яким ти вже раніше був знайомий... Наскільки я знаю, в сильній підготовці ти не потребуєш, - сказав Бетфорд, зробивши невелику паузу, - і перед тим, як викликати тебе, Белліан розповів мені про те, що всі члени твого загону загинули, а сам ти з великими труднощами вижив у битві з лісовиком.

-Так, було таке... - сказав Джиліан, на його обличчі було видно смуток, проте він намагався його довго не показувати - шкода хлопців, той лісовик виявився набагато здоровішим, ніж нам його описували тутешні жителі села - ми вийшли на нього полювати в ліс. Був тоді день. Жителі говорили, що лісовик оберігав ліс, навіть надто надмірно... Він просто вбивав усіх людей, які в нього заходили - і так вийшло, що в один момент все село зголодніло, не було навіть грошей на прожиток - з трудом навпіл вони зуміли назбирати потрібну суму. Наш командир загону взявся за це замовлення, ми перед цим трохи посиділи з тутешніми жителями біля багаття, випили, повеселилися - продовжував Джиліан, роблячи рідкісні паузи - а потім нарешті взялися за це чудовисько. Як тільки ми увійшли в ліс, командир вирішив його заманити, спаливши лісовий вівтар лісовика з сухих гілок і квітів...

-Ось ідіот... - вставив своє слово Бетфорд - він же напевно знав, що якщо зруйнувати вівтар лісовика, це тільки сильніше його розлютить.

-Так... - засмутився Джиліан - ми потім це вже зрозуміли... Але хлопці билися завзято, командир кинув у лісовика вибухову бомбу, яка ненадовго вибила його з рівноваги. У цей час всі інші члени загону, в тому числі і я, взялися його місити... - сказав Джиліан, потім зробив досить тривалу паузу, взявши в руки кубок з пивом, і зробив з нього ковток.

-Ох, і справді чудове пиво! - вигукнув Джиліан - на чому я зупинився?

- На вашому поєдинку, - сказав Бетфорд, а потім теж зробив ковток пива, уважно вислуховуючи розповідь Джиліана.

-Ах так... - сказав Джиліан - так ось... До пори до часу все йшло чудово, ми поступово справлялися з лісовиком, проте потім... Він застосував свою магію, із землі почали проростати коріння, які огорнули кількох членів нашого загону. Лісовик по черзі вбив кожного з них... Одному хлопцю, Волтеру, лісовик спочатку виколов очі своїми старими руками, а потім замахнувся своєю рукою і встромив свої коріння прямо в тіло Волтера, ті пройшли крізь нього наскрізь. Останнє, що можна було побачити на обличчі Волтера, - це невимовний страх і повна безвихідь... - сказав Джилліан і зробив ще один ковток пива.

- Сильна тварюка... - сказав Бетфорд - що було далі?

- А далі... - сказав Джилліан - далі було тільки гірше... Нас залишилося четверо, смерть Волтера значно підкосила нас усіх у бою, проте сумувати не було часу - ми в будь-який момент могли б врости в коріння лісу, як і Волтер, а тому з подвоєним завзяттям ми продовжували бій... Капітан кинувся в атаку на лісовика, а ми пішли слідом за ним. Якийсь час все йшло добре, ми ухилялися від численних атак цього паскудника, а потім наносили удари у відповідь. Але, схоже, лісовику це не подобалося, другий член загону, його звали Хейден, кинувся в атаку на лісовика зі своїм мечем, вдаривши по ньому з усієї сили. Як тільки це сталося, Хейден спробував відступити, але вже було пізно... Лісовик різко схопив його за горло і підняв вгору. Хейден упустив свій меч і вже не міг захищатися, поступово він задихався. Ми з хлопцями намагалися йому допомогти, але не встигли... Його обличчя в той момент посиніло, він судорожно намагався вибратися, смикаючи ногами... У цей момент я кинувся атакувати лісовика в спину, завдав йому кілька ударів, але той немов нічого не відчув, судячи з усього, він тоді був занадто озлоблений, що ми його потурбували... Ми так і не змогли нічого зробити, і лісовик просто задушив Хейдена. Якийсь час він ще висів у повітрі, а потім лісовик з усієї сили штовхнув його об землю, і через кілька секунд розчавив голову бідолазі Хейдену своєю лапою... Жахливе було видовище, я тобі скажу... Залишилося нас тоді в ряду всього троє. Але командир і не думав давати наказ про відступ, та й думаю, далеко б ми все одно не втекли, тому єдине, що нам залишалося - це битися.