Читати книгу - "Астальдо"

За ці кілька днів поміж братами щось сталося… Колись єдині в усьому Феанаріони явно поділились на два табори: Шалена Трійця — проти решти. Макалауре сидів поруч зі старшим братом, спокійний і гордовитий. Зацькований вираз його обличчя де й подівся — quentaro відчув опору. Цю ж опору відчували близнята — Амбаруссар з серйозним виразом на юних личках позирали на Куруфінве засуджуюче і трохи не гнівно.

— Якщо ми вже насолодилися музикою — перейдемо до справ, — сказав Майтімо, — Три Доми Нолдор понесли великі втрати… Спершу ми втратили Великого Князя Фінве, і ця втрата спричинилась до рушення Нолдор з Валінору… Ельдар гинули у битвах, але найбільше постраждало рушення князя Нолофінве — Другий та Третій Доми. Постраждали через необачність Великого Князя Феанаро, котрий успадкував титул і звання від свого батька Фінве.

Трійця Феанаріонів завовтузилася. Моріфінве хотів щось сказати, але Руссандол лише повернув голову, і його брат стримав себе.

— Опісля загибелі батька, — рівно продовжував Майтімо, — я є нині Великим Князем Нолдор, і князем Мinya Nosse. І, як особа, обтяжена владою і відповідальністю, приношу князю Аttеa Nosse Фінве Нолофінве, та княжичу-наміснику Nelya Nosse Артафінде-Фінарато вибачення за те, що князь Феанаро зробив в Лосгарі. Я бажаю, щоб поміж нами усіма квітнув мир і спокій.

— Я приймаю ваші вибачення, Великий Князю, — мовив Нолофінве так само рівно, — і всім серцем прагну миру і спокою.

— Я приймаю ваші вибачення, Великий Князю, — продзвенів сріблом голос Арафінвіона, — і бажаю спокою та миру.

— На знак наших добрих намірів, — продовжував Майтімо, — ми віддаємо постраждалій частині рушення дві третини нашого майна, а також половину табуна валінорських коней…

Фіндекано, котрий уважно стежив за Шаленою Трійцею, нашорошив вуха. Брати перешіптувались поміж собою, не наважуючись увійти в оsanwe перед очима Майтімо, котрий одразу б розпізнав той особливий зосереджений вигляд, який з’являється при обміні думками.

— О, аби цим і закінчилось, — мовив Туркафінве, ледь рухаючи вустами, — я б ладен був віддати і решту майна, якби…

— Він був налаштований рішуче…, - уїдливо озвався Куруфінве.

— Не варто було дозволяти, — прошипів Морьо[137], - брат збожеволів там… від страждань і болю…

— Можливо, — знову зашепотів Куруфінве, — Нолофінвіон вимагав у нього це, як плату за визволення. Брат завжди дотримує слова, ну, а там… на Тангородрімі… він просто мусив його дати.

Фіндекано ледь поблід. Розмова почала йому не подобатись.

- І є ще одне питання, — говорив тим часом Майтімо, — питання, що потребує вирішення. Оскільки опісля смерти Великого Князя Нолдор Фінве, його титул успадкував мій батько, то нікому не здалося дивним, а чи непризвоїтим, що після загибелі Великого Князя Феанаро, його має замінити старший син. Мав би замінити… якби Великий Князь Феанаро не підпалив в Лосгарі кораблі.

Великим Князем Нолдор має бути особа, котра не заплямувала себе ні в Альквалонде, ні в Лосгарі. Вона має бути старшою від нас за віком, і більш досвідченою, аніж молоді Ельдар, які краще володіють мечами, аніж власним розумом. І тому, я передаю свої права на верховне правління нашим народом брату мого батька, князю Нолофінве Фінвіону.

— Він все таки це сказав…, - прошипів Моріфінве не втримавшись, — він це сказав…

— О, тепер, — прошелестів Куруфінве, — поміж верховною владою і його оtorno лише одна особа… А йде війна…

— Я зрікаюся своїх прав успадкування, — тихий голос Майтімо був все таким же розміреним, — за себе і за своїх братів. Не скажу, щоб вони одностайно схвалили моє рішення, але мене підтримала більшість…

— Більшість… — хмикнув Туркафінве ледве чутно, — quentaro, котрий не встигав втирати сльози, замість того, щоб княжити, і двоє дітей…

— Я сказав своє слово, — закінчив Руссандол, — і очікую на відповідь князя Нолофінве.

Фіндекано позирнув на батька. Нолофінве сидів в глибокій задумі. Юнак не знав, чи розчув батько шипіння трьох Феанаріонів, але князь Аttea Nosse був явно не в захваті від пропозиції небожа.

— Нельяфінве, милий родичу, — мовив князь нарешті, - вибач мені, що я не називаю тебе Великим Князем, я ще не звик називати так і Феанаро, не встиг звикнути… Пробач… Я вдячний тобі за довіру, вдячний за те, що ти від серця намагаєшся виправити батькові помилки. Однак, звання Великого Князя тут, в Ендоре, не є тою блискіткою, за яку ми сперечалися з моїм братом. Це — відповідальність, страшна і кривава, це слава войовника і погибель в разі поразки… Коли я вирушив з Тіріону, то одною з причин мого відходу було бажання зберегти вас, молодих, бо на свого брата я не сподівався… І ось нема Феанаро, і мого молодшого сина теж нема, а ти, Нельяфінве, зостався в живих лише дивом Божим, бо мій син не зміг би допомогти тобі без орла Манве. І я зрозумів, що нікого не зможу зберегти, і нікому не зможу допомогти, однак я спробую, спробую це зробити… Дехто з твоїх братів є незадоволеним — але ж я не є вождем, котрий приймає рішення одноосібно, і якому байдуже до думки рідних. Всі рішення ми прийматимемо разом, однак, як то і належить, на війні наказ Великого Князя буде законом. Так воювали Пробуджені, так поводився Великий Князь Фінве, так буду поводитись я…

Майтімо поволі підвівся. Нолофінве теж встав. Звелися на ноги з розстелених плащів і всі інші.

— Дай мені його, Макалауре! — звернувся Руссандол до співця.

Макалауре вийняв з-під плаща скринечку рожевого дерева, і відкинув кришку. В скринечці, на подушечці з жовтого оксамиту спочивав обруч з золотих квітів, який Фіндекано бачив колись на голові князя Фінве під час великих свят.

— Вінець Великого Князя, — мовив Руссандол, підхоплюючи скриньку лівицею, і зграбно схиляючи коліно, — прийміть мій князю і родичу.

Нолофінве обережно взяв скринечку, і опустив вії. Він теж згадав…

Підвестися Майтімо допоміг Макалауре. Урочиста частина наради видимо закінчилася, бо на знак Руссандола знову заграла тиха музика. Нолофінве відійшов набік з Фінарато, щось обговорюючи. Трійця Феанаріонів трохи заспокоїлась — те, чого вони боялись, вже сталося, і змінити нічого не можна було. Фіндекано подивився на Куруфінве з милим усміхом і мовив:

— Ми так давно не бачились, родичу… Я маю до вас справу, яку варто обговорити наодинці.

— Я з радістю… — відповів трохи заскочений Куруфінве, — відійдімо…

Вони заглибились в ліс. Звуки музики стали майже нечутними.

— Так що… — почав Куруфінве, але закінчити не встиг. Фіндекано ухопив його за відлоги куртки, притис до дерева і схопив за горло.

— Милий родичу, — мовив стиха, — якщо поміж Нолдор поповзуть