Читати книгу - "Фантастика Всесвіту. Випуск 4"

— Із Жусою?

— Із Жусою. Може, скажеш, що не знаєш такої?.. Недавно приходить до мене Фауд Каран і каже: «Знаєш, Зезіньє, твій Фадул здурів, хоче побратися з удовою Каліла Рабата». Я так і обімліла: «Бути не може, це вигадки!» Та ні, каже, діло певне, скоро буде новим царем… — Вона затнулась.

— Доказуй, чого там! Яким ще царем? — спитав сердито Фадул. Кому до вподоби ставати об’єктом пліток і глузів!

— Царем рогоносців, як небіжчик Каліл. Цей добряга знеміг під тягарем рогів на голові.

Оце новина! Фадула як обухом угріли по голові: він витріщив очі, роззявив рота, ковтнув слину.

— Небіжчик був рогатий? А ти не брешеш?

— Не віриш мені, то спитай у Фауда, він усе знає. Або в будь-кого. Жусара уславилась на всю Ітабуну.

Перед очима враженого Фадула зринула кабокла в жалобі, непорочна жінка. У вухах залунав її грайливий і сором’язний голос: це мій перший гріх у житті, ніколи я не мала іншого мужчини, окрім мого чоловіка. Виходить, брехала, лукавила, прикидалась — повія, підстилка, шльондра, тричі шльондра! Як легко повірив їй він, тертий калач, хвалько, всезнайко! Фадул лайнувсь по-арабському:

— Гала! Гала! Шармута!

— Щоб такий здоровило та був такий безклепкий! Зашурхотіла спідниця, наобіцяла кози в золоті, а тобі вже й засліпило, навіть майбутніх рогів не бачиш. А може, ти на все заплющував очі зумисне? Принаймні так про тебе кажуть.

Спантеличений голий велетень тільки хрипів: «Шармута! Аркут». Повалився на край ліжка, силкуючись стримати дрож у голосі, притлумити сором і лють.

— Що ж про мене кажуть?

— А ось що… Що женишся на крамниці, а на лиху її славу, на все інше махнув рукою. Що продаєш душу за гроші. Слухай, якщо ти гадаєш, що Жуса зміниться, то помиляєшся. Ця жінка слабка на втори, і немає чоловіка, який би її укоськав.

Фадул був знищений, його ніби кинули на дно колодязя, ніби виваляли в грязюці, — рогоносець, аркут, на якого всі показують пальцями. Сумно понурив голову:

— Не знав я, що то за одна, живучи в глушині.

— Я даремно отак побиваюсь. Мені б, аби розумна, помовчати. Ти б одружився з нею, розбагатів, може, збудував би мені домочок, витяг з болота. Фауд навіть поздоровляв мене, що ти тепер товстосум… — З грудей Зезіньї вихопився схлип: — Товстосум, ти товстосум, чуєш? — Пауза, щоб стримати плач, а тоді уривчасте: — Якщо ти женишся на ній… я більше… бачити тебе не хочу! — Зезінья заплакала.

Вже не стримувала жалів, не тлумила в грудях ридань; Зезінья Пальма затулила обличчя долонями й пішла геть. Бачачи сльози на виду у повії, чуючи, як голосить через нього, жениха Жусари, багатого й рогатого, Фадул набрався духу, вдарив лихом об землю. Лють і сором, виявляється, зцілюють.

Що то вчасна допомога доброго бога маронітів! Хто така Жусара — чеснотлива вдова чи найпослідущіша розпусниця Ітабуни — байдуже, весілля не буде. Що його болить, то це сльози Зезіньї, її невтішний плач, туга, розпач.

8

— Лихий попутав, — приказував Фадул, розповідаючи Зезіньї Пальмі історію цього короткого й лихого наслання, що мало не зв’язало його узами з Жусарою Рамос Рабат. Їй — чоловік і пошана, йому — найкраща крамниця тканин в Ітабуні й царство лемішкуватих рогоносців: Фадул Лемішка. Уник він цієї халепи вчасно: добрий бог маронітів послав йому ангела охоронця в особі Зезіньї.

А тій було що розповісти про походеньки вдовички за життя і після похорону небіжчика та оплакування його рогів. Вона називала імена бахурів — цілий гурт, — серед них чимало і її знайомців. При бажанні легко перевірити, але Фадул вірив і так.

Фадул Абдала у від’їзді, а в Великій Пастці бешкетує горезвісний Дружок зі своїми горлорізами

1

Перешкоди — не лише демонські спокуси, марення наяву, сонні привиддя. Хвойди і незайманиці, багата вдова, наречені, крамниця тканин, меблевий магазин, надії на швидке збагачення, веселе життя, божевільні мріяння! Інші випроби, здатні доконати й не такого упертюха, чекали на нього; він став жертвою жорстокості й захланності чоловіків. Перш ніж прийшли заробітки, Фадул Абдала таки попомучився у Великій Пастці.

Коли був мандрівним крамарем, то принаймні міг розпоряджатися своїм часом: викроював тиждень, щоб розважити душу в Ільєусі й Ітабуні. Цікаві бесіди з Фаудом Караном і Алваро Фарією, запеклі турніри в шашки і в трик-трак, азартні й відчайдушні партії в покер і піф-паф, кабаре — два в Ільєусі, один в Ітабуні; будинки розпусти, здобутки цивілізації. Якщо трудяться і череп, і хребтина, легше дихається, легше терпіти лихо.

Покупцям байдуже, який день тижня, яка пора дня, їм аби заторохкотіла тріскачка, сповіщала про мандрівного крамаря: прихід його — свято. А от армазем, чи, коли хочете, шинок, вимагає, аби власник був там постійно, обслуговував, подавав, брав плату, догоджав. Хазяїн єдиного торгового закладу в хутірцеві, відкритому цілий день для всіх прибульців, і піших, і кінних, не міг собі дозволити таку розкіш, як мандрівний крамар: згребти свій крам, завдати на плечі та й піти гала світа. Фадул працював, мов той чорний віл. Відлучатися з Великої Пастки стало-збитково й ризиковано.

Поїздки порідшали, як і дні відсутності. І все ж попервах він таки добре попотів: коротке перебування в Ільєусі й Ітабуні забирали купівля товару й розрахунок: купівля — це мистецтво, вміння дурити й шахрувати, а розрахунок — це наука, що ґрунтується на строках виплати й процентах. Навіть уночі, о порі, відпущеній на розмови, гру, кабаре й дівок, думками він був в армаземі, в своїй лісовій глушині. Те, що сталося за його першої відсутності, могло повторитись. І тоді не зарадять ні старання Збуй-Вік, ні заступництво капітана Натаріо да Фонсеки.

Три місяці він сидів безвилазно у Великій Пастці, врочисто прибувши туди з першим своїм товаром, привезеним на дерев’яних сідлах каравану, який прибув з Такараса. Вантаж чималий, крам розмаїтий — від в’яленого м’яса до полотняних штанів, від кашаси до ниток, від борошна до патронів для рушниць. На такий асортимент і таку кількість пішли всі заощадження, ще й заліз у борги. Торговий дім — напівбакалія, напівгалантерея — це тобі не коробейникування.

Розвантажували всі: жінки й чоловіки, і ті, хто тут жив, і ті, хто приїхав; разом того радісного дня відкриття їх не набралося й двох десятків. Фадул відзначив цю дату невеличким феєрверком і частуванням кашасою; одразу ж почалась і торгівля.

Лише коли запаси почали танути, він вирішив відлучитись на кілька днів, щоб поповнити їх на ринках