Читати книгу - "Німа"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Німа" автора Юлія Гук. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 94
Перейти на сторінку:

— Що я?

— Кохаєш його?

— Це тебе не стосується, — одразу наїжачується.

Вален розводить руками й сміється.

— Ет, абсолютно дружнє запитання. Але вже нехай. Піду до Анки. — Він підводиться. — От! Тільки хотів сказати про те, що ти завжди думала про себе…

Тасіта запитально здіймає брови.

— Що ти не та дівчина, якій дарують квіти, про яку мріють і заради якої здійснюють подвиги. Я просто хотів сказати, що ти саме така. Звичайна дівчина не здатна так збурити чоловіче серце. Та, яку легко вкласти в ліжко. Яка закохається в тебе після першого ж компліменту. Тебе ж потрібно завойовувати. Брати приступом, як фортецю, щоб здобути твоє серце. Саме такі дівчата збурюють чоловічу уяву й торкаються наших сердець.

Устає.

— Валене! — гукає йому Тасіта. Він озирається. — Я ніколи не зможу забути чоловіка, який кохав мене так, що розбудив у мені любов. Для кого я була цілим світом, не будучи ним навіть для себе. Я все пам’ятаю. І ти в моєму серці. Але вже у спогадах.

Він обертається, болісно скрививши лице.

— Зустріч із тобою завжди буде для мене стресом.

13.04

— Ні-ні! Сьогодні ти мене не звабиш, сонячна днино. — Тася тицяє пензлик до рота, усміхається. — Ти не витягнеш мене шукати пригод і насолоджуватися твоїм теплом.

Зі сміхом витягує пензлик і, вмочивши його у фарбу, гарним різким рухом обляпує стіну за своєю спиною. На ній лишається яскравий жовтий слід.

— Я маю малювати тут, добровільно прийнявши ув’язнення. — Вона вмочує пензлик в іншу фарбу — і на стіні з’являються ще й фіолетові бризки. — Ні-ні! Сьогодні в мене душа літає в небі й без тебе, моя весняна добра днино!

І знову повертається до картини.

Час, вимушено проведений в закритому приміщенні, може бути цілком виправданим, наприклад, коли читаєш книжку, малюєш в альбомі чи на полотні. І коли не відволікаєшся на телебачення, радіо, інтернет. Читаючи, ти пізнаєш глибини самого себе, розвиваєшся, думаєш і починаєш бачити світ далеко за стінами, що оточують тебе. І краще розуміти його красу.

Однак іноді люди відверто марнують час. Обплетені мережею дротів, вони занурюються у віртуальний світ і застрягають удома, хоча їм дозволено вільно пересуватися. Адже навколо них цілий світ. Ці «домашні в’язні» нагадують Тасі людину, яка замість свіжого овочевого салату навіщось їсть гниле яблуко.

Але ж і вона, Тасіта, — «домашній в’язень». Проте це не надовго.

— Я вільна, — говорить мені ввечері, — виринати зі світу штучних фарб у світ справжніх.

Сонце вже сідає за обрій, коли Тася заходить до парку.

Вона зупиняється посеред доріжки й вдихає вечірнє повітря. Воно пахне весною. Потім задерши голову, задивляється на галузки дерев, освітлені ліхтарями.

— Які кольори!

Спогади й мрії поєднуються в ціле.

— Як гарно бачити й відчувати запахи! Раніше я сприймала все якось по-іншому. Зараз, коли більше немає моїх монстрів, навіть кольори стають яскравішими. Мені більше не хочеться плакати. Я більше не ненавиджу людей. І мрії стають такими близькими, ніби до них можна доторкнутися. Тільки простягни руку — і зловиш своє щастя.

Вона сідає на лаву.

— Знаєш, коли я була нещасною, увесь світ був мені щось винен. Хотілося просто напитися й нічого не робити. Потай я мріяла про своє щастя, але боялася його.

Тася торкається дерева.

— Але зараз мені вже краще. Хоча все ще страшно, — тулиться до стовбура всім тілом. — Зараз є майбутнє. Таке, яким я хочу створити його для себе.

14.04

Завішені від світла вікна. Свічка біля полотна, від якої мерехтять химерні тіні на стінах.

Губи піддослідної скривлені болем, перемазані кров’ю й фарбою.

Перед нею стоїть інше полотно. Не те, яке вона малювала протягом останніх тижнів.

На картині переважають чорні й сірі кольори. Здається, що з полотна ось-ось виповзе щось. Темне й страшне. Схоже на те, що колись було в Тасіті.

— Інший вихід… — шепочуть губи. — Завжди є інший вихід.

Вона малює якось по-іншому. Рвучко, гарячково. Не так, як зазвичай.

— Є інший вихід для болю…

Похмура й страшна своєю реалістичністю картина відбивається в її потемнілих очах.

— Не алкоголь, не наркотики, не бійки…

1 ... 84 85 86 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Німа», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Німа"