Книги Українською Мовою » 💙 Сучасна проза » Під Савур-могилою 📚 - Українською

Читати книгу - "Під Савур-могилою"

252
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Під Савур-могилою" автора Андрій Хімко. Жанр книги: 💙 Сучасна проза. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 84 85 86 ... 173
Перейти на сторінку:
Соборному Уложенію слід брати з нашого люду такі, як зі свого. А люд їхній — жебрак, раб і віл! Заздрить нам, мещерам, удмуртам, мордвинам, марійцям, башкортам, татарам, ойротам, донцям та зюнгарам, бо ми бодай якимись та користуємось ще пільгами. Але ж рано чи пізно — і їх не буде. Чи можемо склавши руки ждати того часу, коли опинимося в становищі московського люду? Воєводи ж ставлять у нас свої боронні остроги, повнять їх стрільцями та обжитними й стають над нами воєводами, як над спокону своїми. Пошесть якась в їхній натурі невиліковна! — не міг Сірко переслухати господарів, врешті вірячи, що царські бояри і воєводи не кращі інших. Говорили ще довго, то розпалюючись, то затихаючи, доки й не поснули. Сірко був так вражений тими розмовами, що не міг відігнати їх від себе, а ще над ним витали жахні поразки під Бужином і Гаражином. Морочив йому голову і полк, який мимоволі нарік за порадою кума Харківським, по імені старого діда Харка, бачачи навіть місце розташування урядового реґіменту і ретраншементу над крутоярою річкою під тим же назвиськом, знаним уже понад десять літ. Хоч і не сказав ще про те, все ж згодився стати там полковником, і примушував його до того не стан і чин, а бажання лишити пам'ять на своїй колисковій землі.

Лежав, перевертаючись, і убитий та пригнічений сказаним, і ніби підбадьорений. У вухах стояли закиди Дзиковських, що він кинув Слобожанщину з родиною напризволяще, що місце його тепер не в Січі, а тут, бо там є можність обійтися без нього, а тут її немає. Але ж теребила душу й певність: слугуватиме ж цареві і боярам! Усе це клубочилося хмарищами, плакало зливними дощами, повівало поривами бурі, даючи Сіркові зрозуміти, що й тут тепер горе, хоч і не горить ще від нього край... Забагато було отого всього для гостя, може, й тому не міг заснути...

16.

«Гадяцька домова про федерацію України з Польщею та Литвою при власних скарбниці-ґамзі, грошах, колегіумах, виборностях гетьманів і старшин, судах, козацьких порядках, за вислідами багатьох чільців і простолюдинів, були і є емпіреями райськими й Божими, а твоя милість, замість увести в життя, знищила їх докорінно, не підтримавши Виґовського!» — витали над Сірком докори.

Згадуючи їх, він виправдовував свої провини тим, що не його вина, коли, воюючи проти аґарян, він мимоволі слугував крулеві й цареві.

«В чому ж моя провина? Бужин і Гаражин — справді мій невимолимий гріх, а решта?.. Чи ж я відав, що Юрась буде такою дитиною?!. А Виґовський?! Хапуга хапугою і маєтник з маєтників!»

Та звинувачення господарів, як іржа, із душі не сходили. Так і проснувся геть пізно з тривогою в тямку і головним болем. Теплота господарів, радість, приязність, що оточували його, підтверджували, що вони в чомусь праві, а він — ні, і зігнорувати того не було сили.

В роздумах та гризотах дійшов ще одного висновку: коли у Вінниччині, Брацлавщині, Уманщині і в Запорогах багаття мсти проти ляхів, орди й аґарян у поспольствах лиш жевріли, то тут вони аж прискали вогнем проти царя, бояр і воєвод, і співжиття трималося тільки на одновірі та чеканні чогось такого, чого Сірко не розумів і тому не міг назвати по імені. Рабство низів і сваволя верхів у Московії, як і в Польщі, вросли в натуру і обвиклість, і, звичайно, козацька виборність була і є смертельно заразною для царства.

Вдругодень по обіді у двір Диких-Дзиковських з нагоди свята архістратига Михайла та прибуття Сірка наїхало чимало покликаних гостей, полкових та сотенних осіб: сотників, писарів-скрибів, канцеляристів, знакомитих гендлярів, війтів та навіть кобзарів. Явдоха мусила просити сусідок на алярм в поміч ще вчора. Весь день варилося, пеклося, смажилося та готувалося. Було гамірно, говірко і гостинно, але з напливом люду Сірко почував себе якось усамітнено, зразу ж зауваживши різницю в мові, в поведінці і в сутності та змістові бесід тутешніх людей. Єдине, що було тут сильним,— це спай людський і спільні уболівання.

Але і в застіллі, і на дозвіллі, окрім віншувань господарів, похвал смакоті страв, найпаче пряжені-яєчні із салом у тісті та цульпанів-індиків у сметані, мандрик-сирників, жартів, клинів, чуток-турусів, розмови точилися, як зауважив Сірко, навколо Брюха і Дорошенка. Почавшись навіть із чогось місцевого, вони врешті спинялися на Дорошенкові, притому згадували навіть Дорошенкову матір, богомільну Митродору, його діда Михайла і дружину — красуню Прісю Яненківну, значно молодшу за гетьмана.

Були й незвичні Сіркові розмови — про ціни, митні оплати-датки, шляхи, перевози, волоки-переправи чи про блавати із трав, різнофарбні варівні, шафарів-посередників, сукнобійні фелюші, порубки буків для ґут і шклярень, повал сосон на поташ і смолу, дубів на шкути або про водяні млини, лісопильні і гамарні, звичайно, не минаючи обекечень, озброєнь, оконень, ясирів — найпаче ногайських, та врожаїв на цілинних, рольних і городних ґрунтах. В невимушених розмовах гості перебирали, ніби просіюючи, вартість селітри і збіжжя, говорили про учнів-партачів, які, кинувши цехи в Києві та Чернігові, відкривали свої рукомисли в Слобожанщині; про проворних шинкарок і гендлярів, які з нічого стали заможними, переводили мову до скасувань ляхами навіть у «Книзі законів» — конституції чайового, акцизного, мостового, боргового, фурманного, шеляжного, ввізного і вивізного мита.

Освічені тішилися школами при храмах, перелічували папірні в Печерській лаврі і в Чернігівському монастирі, миргородські селітроварні, хвалили рукомесла, що озброювали оборону і обробіток рольний, перескакували на мідні бунти у Москві, зневартенність алтина і польських малосрібних шелягів, названих тимфами, при збіднілості королівства і царства. А сварку польного гетьмана Яблуновського із премудрим Павлом-Яном Сапегою литовським аж смакували, вбачаючи в ній хтозна-які вигоди русинам.

Звернув увагу Сірко і на описи Брюхового стародубського полковника Леонтія Остряницю та особливо підскарбія Романа Ракушко-Романовського, який і «бардзо освічений, яко ходячий колегіум», і «штукмістр у справунках реґіментних» гетьманських. Деякі з присутніх запевняли, що

1 ... 84 85 86 ... 173
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Під Савур-могилою», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Під Савур-могилою"